Глава 61. Новорічний вернісаж

В рамках підтримання статусу найкращої в світі тьоті відвідала новорічне свято в дитячому садочку. І не дарма, були цікавинки. Наприклад, Дід Мороз виявися … ЖІНКОЮ! Я не жартую. При чому ніхто б і не здогадався, вона гарно вжилася в образ, але сама «попалилася».

У відповідь на проникливу промову когось з діточок, вона відповіла: «я дуже за тебе радА!». Діти нічого не помітили, а от батькам дійсно була радість. Вибухнули реготом у геть незапланованому в сценарії місці.

Андрійчик дебютував у ролі сніговика. Як і інші хлопчики у групі. Коли я побачила штук десять геть однаковісіньких сніговиків, я зрозуміла, що позаторішній конфуз з ведмедиком - то були квіточки. Мені захотілися помітити нашого сніговіка хоча б стрічкою, бо якщо зблизька я ще могла їх розрізнити, то коли вони бісилися кублом у залі, годі було й думати. А як зрозуміти кого фоткати?  Це ж у прямому сенсі в очах побіліло. Але я справилася  навіть не дивлячись на таку кількість стресів в один день. Це треба ж! Дід Мороз – жінка! І як тепер жити далі з цим знанням?

Але куди діватись, жити треба, наближаєтеся Святвечір, а отже, настрій має бути добрим. Якщо у вас не так, зараз я спробую це виправити. Точніше не я, а Андрійчик.

Як відомо, один з найефективніших засобів підвищення тонусу, то спостерігання прекрасного. Отже, вашій увазі пропонується картина. Зверніть увагу на сміливі мазки маркером, продуманість дрібних деталей, гру кольорів. І, звичайно, не забудьте про центральну фігуру. Як ви гадаєте, хто це?

Правильно, це улюблена тітонька, то біш я. Витвір мистецтва називається «Тьотя Інна на городі серед квітів та винограду». Обидва Італійські полудні Карла Брюллова нервово палять у куточку.

Але це приказка. Я показала цю картину трирічній Ганнусі. Ще не встигла навіть рота розкрити, як Ганнуся радісно штиркнула в неї пальцем и закричала захоплено: «Тьотя Інна! Тьотя Інна!». Я трохи здивувалася і замислилася.

«Діти змовилися, або ж у них просто схоже сприйняття через вік» - вирішила я і понесла малюнок бабусі.

Кажу: «Мамо, як ти гадаєш, кого тут зобразив Андрійчик?»  І чую у відповідь: «Та це ж ти!» Моя сестра теж відразу впізнала мене.

Доводиться визнати, що художник володіє даром точного відображення реальності, а мені ще треба піти подумати над собою.

Отже. «Тьотя Інна на городі серед квітів та винограду». Насолоджуйтесь. За автографами в чергу, будь-ласка.

Але то не єдина робота художника. Пізніше на наш суд представили іншу:

Цього разу п’ятирічного митця надихнула власна сестра та музика. Зрештою, жінка за піаніно - то взагалі відомий мотив класичного (і не лише) живопису. Мені, наприклад, здається, митець багато взяв з портрету Ждановіч авторства художника Федотова. Це не копія, звичайно, Андрійчик працює у власній творчий манері, але деяке наслідування класичним майстрам все ж таки має місце. Оцініть посаду героїні, чітко прописані клавіши інструменту - гадаю, ви просто маєте почути, як музика (мені здається то один із запальних танців Брамса) лунає в повітрі!

 До речі, ви помічали, що тілька творча особостість може по-справжньому зрозуміти і підтримати іншу творчу особістість? Наступний діалог - тому дрказ.

- Тьотя, ти вже закінчила співати? То й добре, бо мені довелося ховатися в бабусину кімнату...

Трохи згодом вже до бабусі:

- Бабуся, я стільки раз просив тебе не співати!

- Так я ж не тобі, я собі під ніс...

- Уммм. Ну що ж поробиш, доведеться терпіти.... (голосом приреченого на вічні муки).