Сьогодні зранку Андрійчику дісталась тьотя гарного блідо-зеленого кольору (чимось з вечора отруїлася, то мала розвагу вночі і вранці).
Тьотя трошки хиталася і геть не бажала вступати в активні ігри. Поки я відварювала собі рис, закидалася активованним вугіллям etc., Андрійчик не відходив ні на крок (бо развага у вигляді бабусі пішла на роботу). Я дивлюся на цей супровід і кажу:
- Ах ти ж мій хвостик! - Як це хвостик? Чому? - Бо ти за мною ходиш хвостиком. - Ні! Я ходжу не хвостиком, я ходжу Андрійчиком!
Хто б сперечався.
Але ж літо, не час хворіти. Через пару днів Пригостила племінника огірком з власної грядки. Взагалі-то, вони у нас погано ростуь, але в цьому році завдяки деяким агро хитрощам, трохи є. Так от, скоштувавши огірок він пішов досліджувати угіддя самостійно. І потом заявив, що там достигло ще чотири огірки і він їх негайно піде зірве і з’їсть.
Добре, що попередив, бо насправді вони ще не достигли. Але як більші за мізинець і схожі на огірки, то вже ж можна їсти, чи не так?
Але окрім суто практичних питань провізії, малий не цурається поезії. Ось напрочуд довго дивиться у вікно. Там вирує ураган, вітер хитає дерева: - Вітер надув вітрила дерев. Неначе вони кораблі.
Цікаво, зруйнує шкільна освіта такий творчий спосіб мислення, чи він все ж таки виживе?
Бібліотека на Booknet - це зручний список книг, де ви:
зберігайте книги, що сподобалися
легко бачите оновлення всіх книг
стежите за появою нових відгуків до книг
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
