Глава 47. Виховання - справа непроста.

Для нас відповідь на питання, хто кого виховує і навчає - очевидна. Звичайно, що діти дорослих. Більш того, іноді я думаю, що безмежна шкільна програма з великою кількостю предметів створена як раз для того, щоб ми могли відповісти найсуворішим екзаменторам - власним дітям (чи племінникам) на більшість запитань (бо відповісти на всі все одно неможливо).
Діти ж показують нам приклади благородства та щедрості. Ось нещодавно Андрійчик пристає до мами, щоб та подивилась з ним мультики. Але вечір - не дуже вдала пора для мультиків, якщо ви мати двох малих дітей та ще й дружина.

Тому Дашка лагідно пояснює йому, що зараз не має змоги, бо треба йти готувати вечерю, та і за татком (чоловіком) скучила, хоче з ним порозмовляти. Андрійчик зітхнувши поважно:

- Ну йди собі, що з тобою зробиш...

Шкода, що неможливо передати інтонацію, з якою він передає всі свої сентенції.

Але бувають і трохи інші сиьуації.
Діти граються і бісяться так, що аж гай шумить. Але оскільки діло відбувається не в гаю, а в звичайній двокімнатній квартирі, Дарина приймає запобіжних мір, щоб зберегти цю саму квартиру.

- Анрійчик! Йди поки пограйся в іншу кімнату. І зачини за собою двері, будь-ласка!

- А я не йду гратися? - питається Ганнуся.

- Ні, ти не йдеш, залишаєшся.

Андрійчик, похнюпившись, прямує до іншої кімнати. Йому навздогін роздається Ганнусине задоволене:

- А я не йду гратися! А ти йдеш! (і далі словами) ХА ХА ХА.

Кажу ж, рокова жінка росте... Вміє перетворити недоліки на переваги.