Дарина миє полуницю - готується варити варення. Поруч крутиться Ганнуся. В якийсь момент Даша відвертається, а коли повертається назад, то Ганнусі поруч вже нема. Вона сидить під столом з дуже задоволенним виразом обличчя.
- Ти що, стащила полуницю?
Задоволений кивок у відповідь.
- Ганнуся, як же так. Треба було попрохати спочатку, спитати дозволу, - починає Дарина казати всі ті речі, які завжди кажуть батьки, і які ніколи не слухають діти.
Гануся «слухає», але не може прибрати з обличчя задоволеної посмішки - кажіть, кажіть, але полуничкою-то я вже поласувала. Наприкінець промови, вона підходить до мами, тикається головою їй в руку і з хитрою лагідною посмішкою каже:
- МУРРР...
Мир відновлено.
Але у майстерності охопити смачненьке Ганнуся не поступається старшому брату.
На столі банка з-під варення. Вже вишкрябана практично до блиску. Але Ганнуся так не вважає. Лізе в банку рукою і пальчиком намагається зібрати зі стінок залишки. Точніш натяки на залишки. Дарина питає:
- Ганнуся, що ж ти робиш?
Та, діставши руку з банки, показує матері пальчик:
- ПИЛЮКА...
Їжу вони навіть обговорюють по телефону. Наприклад, Андрійчик гостює у мене в Варварівці, Ганнуся дома з батьками. Я телефоную сестрі щось спитати. Звичайно, Андрійчик теж просить порозмовляти (він обожнює розмовляти по телефону).
З того краю слухалку тягне до себе Ганнуся. Як ітог - діти спілкуются між собою:
- А що Ганнуся їла смачного? - питається Андрічик.
- Моква! Моква! - радісно відповідає вона.
- Моркву?
- Так! Так!
- Солоденька була?
- Так! Так!
- Ганнуся їла одну моркву?
- Тааак.
- А ти вже обідала?
- Ні.
- Ну то як пообідаєш, мама дасть тобі ще одну моркву.
- Ще моква?
- Так, але після обіду. Якщо мама дасть. Але я думаю, що вона дасть. Андрійчик теж ще не обідав. Зараз тьотя Інна мені щось смаченьке зварить, я сподіваюся.
І зирк на мене. Мафія і рекет у власній хаті!