Частина 3. Боже, бережи казино! Глава 40. Вічні цінності.

Так, хвилина за хвилиною, день за днем наступив листопад 2014. Ганнусі через місяць вже виповниться 2, а Андрійчик вже дорослий 4-річний хлопець, якого не покидають міркування про майбутнє:

- Колись я піду до школи і вже не буду таким молодим як зараз... Зітхає.

Хто б, може, сперечався, а я не буду. Тим більше це саме я нещодавно розповідала йому про Трою, Шлімана, Троянського коня і всіляких данайців. Не обійшлося без Давнього Єгипту, пірамід, Анубісів, Озірісів та інших красунчиків. Звичайно, згадала про Мачу Пікучу, куди його тьотя неодмінно колись поїде. Це він просто знайшов книгу про загублені старовинні міста і став вимагати про все йому розповісти. Ще рік-два і йому з нами точно стане нецікаво.

В той же час вічні цінності на те і вічні, щоб не залежати від часу.

Лягає спати і запитує у мами:

    - Мамо, а я твій скарб?
    - Ти моє щастя! - відповідає мама.
    - А чого це я не твій скарб?

Дарині довелось пояснювати, що він і скарб, і щастя одночасно. Добре, хоч не вимагав пояснювальної записки у двох примірниках. Хоча міг би. Адже порядок і звітність понад усе.

Постійні читачі знають, що Андрійчик дуже полюбляє щось комусь роз’яснювати і розповідати, використовуючи неординарні логічні конструкції. Нещодавно відбулася лекцію на тему, що завжди потрібно говорити правду:

- От наприклад, ти наплював на голову сестрі, і коли тато прийде ввечері і буде питати, чи гарно ти себе поводив, то не треба казати, що ти біг і штовхнув її, бо це не правда.

Лекцію з етики завершило цілком матеріалістичне, я б навіть сказала, фізіологічне питання:

- Мамо, а на моїх яєчках є шкарлупки?

Подумайте поки над відповіддю до наступної глави.