Глава 37. Хто б про нас ще потурбувався!

У щось грається, каже:

- Он дивіться: Ганнуся (півторарічна сестра) до рота потягла іграшку. Там можуть бути мікроби. От в театрі у нас кабанчик з’їв непомите яблуко.

Стас:

- І що ж стало з тим кабанчиком, коли він з’їв непомите яблуко? Дуже цікаво.

Андрій:

- Що-що... Думати треба! У тебе голова є?

Нема спокою з тими дурними дорослими! Але Андрійчик все одно нас любить:

- Мама, я тебе люблю. 
- Я тебе теж.
- А чого я постійно кажу «Я тебе люблю»?... Бо я постійно тебе люблю!

Любить і турбується.Поливаємо на городі квіти. Потім він каже:

- Тьотя, я зараз піду пограюся у дворі, а ти залишайся тут. Якщо зголоднієш, то тут у тебе є вусики з винограда.

Якби не ця цінна порада, залишилась б тьотя голодною, точно.

А ще ми дуже наполегливі, особливо, коли справа стосується їжі. Випрошує якусь смачнюшку (його слово). Батьки кажуть, що буде після обіду. Він активно наполягає, для підкріплення прохання один раз стукається головою об стіл. Тато йому спокійно:

    - Ну давай, ще раз буцнись. 
    - Навіщо? Одного разу цілком досить!

Проказав це з дуже серйозним дорослим виразом обличчя.

Тобто, міру і стиль ми знаємо у всьому.  Оце нещодавно зайшли в магазин іграшок. Він знає, що гроші на всі забаганки не завжди є, тому починає обережно:

- А навіщо ми сюди зайшли?

Я відповідаю:

- Купити тобі іграшку, обирай.

Уважно вивчає вітрину і каже:

- Я б із задоволенням прийняв у подарунок цей пістолет.

Пістолет йому вже можна, адже малий справжній інспектор з пожежної безпеки.

Кажу йому, що ввечері приїде мама, і ми, якщо не буде дощу, будемо смажити шашлики. Він з ентузіазмом:

- О! Я навчу вас розпалювати багаття! Бо ви ж ще молоді, не знаєте (я вже регочу вголос), а я… (замислився, бо мабуть слово «старий» йому не дуже подобається) - а я ДОРОСЛИЙ! І я вас навчу. Спочатку треба зібрати тоненькі сухі гілочки. Потім скласти їх у купку і підпалити... А найваживіше, тьотя те, що потім багаття треба обов’язково загасити!

І цій дитині лише три з половиною роки...