Підріс і став цікавитися давниною:
- А що таке Рим?
- Рим - столиця країни Італія. У нас в Україні - Київ, а там - Рим. Але Рим це ще такая давня імперія, зараз її вже нема.
- Вона померла? А вона була добра чи погана?
- Ну кому як. Вона завоювала багато народів і країн.
- А нас?
- Гм, ні, не зовсім, ми були далеко.
- А чого вона померла?
- Римська Імперія? Ну вона була дуже велика і в центрі вже не знали, що робиться по кутках, держава розпалася, а ще були зовнішні нападники, варвари.
- Нападники? А вони вже теж померли?
І трохи згодом:
- Тьотя, а чому італійці їдять італійську їжу, а не нормальну?
Нестачі в інформації про давні цивілізації у нього нема. Адже в родині ж історики, та й Наша бабуся працює в музеї в відділу археології, тобто у малого була змога подивитися на усіляки кістки. Це надихнуло його на міркування:
- Бабуся, ти помреш?
- Колись так, помру.
- Тебе поховають?
- Так.
- А ми з татком тебе викопаємо?
- Навіщо?
- Ну для музею ж.
Але, пізнаючи сам, він не забуває нести корисне в маси. І ретельно перевіряє засвоєне. Оце разів з двадцять питав батьків, чого повітряна кулька поступово меншає. Коли зпитав у двадцять перший, батьки не витримали:
- Андрійчик, ну а чого вона поступово меншає?
Він (з натхненням і радістю):
- Тому що з неї поступово виходить повітря! Отут, татко, бачиш, знизу маленька дірочка, якщо неміцно зав’язаті, то повітря вийде, і куля здується! Зрозумів тепер?