Глава 32. Про справедливість і доросле життя.

Дарина принесла кілька відрізів тканини на сарафанчик для півторирічної Ганусі, це не могло пройти повз увагу Андрійчика:

    - О, а шо це ти принесла?
    - Тканину.
    - Навіщо?
    - Думаю пошити Ганусі платтячко.

Розсудливо:

    - А що ж, давай пошиємо, справді. Пошиємо їй плаття, коли вона виросте і стане дорослою жінкою...

До речі, про доросле життя:

   - Мама, коли я вже одружуся, як татко?

   - Ну, Андрічик ось підеш до школи, потім в інститут, зустрінеш гарну дівчину, покохаєте один одного, то й одржитесь.

   - Ой ма, ще так довго чекати! Неодруженому ж так сумно бути... А одруженому дуже весело! Правда ж, мама?

Звичайно ж весело, авжеж, тоді тільки з дружиною "розбиратись", а тепер з батьками. Наприклад, мама попросила його трошки побути в кімнаті на самоті, заспокоїтись и подумати над своєю поведінкою. Через хвилину:

    - А можно мені в туалет?
    - Можна.

Виходе чинно і роз’яснювальним тоном:

    - Мама, я зараз повернуся, і нам з тобою треба буде серйозно побалакати!

    - ???

    - Домовитись, що ти маєш зробити, щоб ні я на тебе, ні ти на мене не сердилась, і щоб ми не сварилися.

    - Що ж я маю зробити?

    - Ти маєш мене весь час хвалити і пригощати цукерками!

І ще трохи про справедливість в цьому світі.

Моя сестра (його мати) стомилась трошки від дурдому під назвою «2 маленьких діточок» і вирвалася на півтори дні до своєї мами в Варварівку. Коли повернулся на неї чекав «разбір польотів»:

    - А де це ти була?
    - Їздила до бабусі в Варварівку…

    - Навіщо?

    - Ну, я дуже стомилася, трошки захворіла, їздила відпочити.

    - Отже мама, коли я виросту, я теж поїду в Варварівку, а ти залишися наглядати за моїми діточками? Погодуєш їх, подивишся, щоб не забилися, вкладеш спати.

У логіці малому точно не відмовиш.