Глава 31. Творча особистість.

- Художник от слова «худо», художник от слова «худо»!
- Хто це тобі таке сказав?
- Бабуся Аня!
- ?????
- Бабуся так сказала, бо я малюю на шпалерах, на стінах, на підлозі.

Але при цьому порядку треба дотримуватись:

- Тьотя, я, звичайно, дуже радий, що ти до мене прийшла, але, будь-ласка, зачиняй за собою двері на вулицю.

Окрім малювання та слідкування за порядком у Андрійчика є і потаємні бажання. Адже у кожної сильної натури є свої слабкості. Закоема, смачненьке.

Зловивши момент, коли я відвернулася, а Дарина вийшла з кухні, швиденько схопив ложку та ковиряє нею мед у банці. Я повертаюся і бачу цю «пастораль», звичайно, маю якось прореагувати:

- Андрію! Ти хочеш по попі отримати?

- Ні!!! Я хочу меду!

І дійсно, не посперечаєшся.

А взагалі артистизм і демонстративність його друге і третє "я".

Коли він падає, то здіймає вереск не стільки від болю, скільки для того, щоб продемонструвати своє ставлення до того, що сталося. Така поведінка, звичайно, дорослими не заохочується, але проти природи не попреш. Та і смішно іноді. Якось у нього не виходило натягти светр чи то колготи, і роздалося відчайдушне:

- Люди! Людоньки! Допоооможііть!!!
Людоньки допомогли, звичайно, після того, як закінчили реготати (бездушні).

Але бувають куди цікавіші випадки. Купаю його після прогулянки. І тут роздається істеричний вереск, трагізм на максимумі (все, кінець світу, вершники Апокаліпсісу вже в’їхали на подвір’я):

- В рот потрапила вода!!! В рот потрапила вода! В рот потрапила вода!!!!

Я ледь стримую регіт, бо подача фрази мені нагадує один в один старий радянський мультик («Трєвога, трєвога, волк унес зайчат!»). Я стиха регочу і кажу:

- Нічого страшного, Андрійчику, не помреш.

- ПОМРУ!!! ПОМРУ!!! ПОМРУ!!!

- Як помреш, то поховаємо.

І тут відповідь геть спокійним зацікавленим тоном:

- А де саме поховаєте?