Глава 26. Фантазер, - ти мене називала.

Миємо руки. Він стоїть на лавочці, щоб дістати до раковини. Тут на лавочку застрибує кіт Мишко. Малий:

- О, до нас прийшов Маркізік (Маркіз – то ім’я іншого кота).

 - Андрійчик, це ж Мишко, не Маркіз.

 - А я знаю. – Хитро дивиться на мене з усмішкою. - Андрійчик знає, що це Мишко, просто він зараз так грається і вигадав для себе, що це Маркіз.

Я балдію з цієї звички казати про себе у третій особі. Треба і собі взяти на озброєння. Королєва в восхіщєніі!

А ще він дуже любить Ганнусю,меншу, наскільки це можливо для старшого братика у віці 2 роки і 7 місяців. Він качає візок, коли мала рюмсає, гладить її по голівці, вітається з нею (Привіт!), обіймається.  Вона теж завжди страшенно йому радіє. Іноді сидять і сміються про щось своє. Оце любов – розуміти одне одного без слів (бо вона, звісно, ще не розмовляє) і завжди мати про що разом посміятися.

Якось  Ганнуся плаче, і тут Андрійчик швидко підбігає до неї:

- Не плач, все гаразд, ніхто тебе не кинув…

Обов'язки старшого брата все ж таки залишають час і для захоплень. У нього цілий парк різноманітніх машинок:

- Дивись, тьотя, це Альфа-Ромео, це- кабріолет, це жовтий джип...

Божечки ж мої, я кабріолет і альфа-ромео не відрізню і у свої тридцять, а тут дитина у неповні три роки… Це надихає. Можливо, скоро покатає тітоньку на кабріолеті. Хоча, ще вуха надує, краще вже на альфа-ромео якійсь.