Глава 13. Два роки.

Андрійчик став активно використовувати зменшувальну форму:

- Медик (мед);

- Кефирік (кефір)

- Маркізік (то кіт) і таке інше.

Нещодавно ми з ним шукали його маму, мою сестру у лабіринті кімнат. Я кричу:

- Дашка, ти тут?

А він за мною:

- Даса! Дасуня! Мама Дасуня!

А між тим в цю п’ятницю йому виповниться вже два рочки. Підготовка до святкування їде повним ходом. Кажу йому:

- У Андрійчика скоро день народження!

-Таааааак. – задоволено.

- Прийдуть гості…

- Таааак!

- Будуть дарувать подарунки…

- Так! Так! - плескає долонями.

Потім, ненадовго замислившись:

- Ням-ням? - питання їжі завжди актуальне.

- Звичайно, буде святковий стіл!

- Рибу! Купити на базарі рибу!

Забігаючи наперед скажу, що то був хіба не єдиний раз,коли Андрійчик так активно забажав риби, як і більшість чоловіків, він рибу не дуже любить. Я підозрюю (і про нього, і про чоловікоів), що те через кістки, яки їїм ліньки виймати.

Два роки - то не жарти. Словниковий запас Андрійчика вже значно більший, ніж у Елочки-людоєдкі та у дикунів племені Мумбу-Юмбу. Хто б знав, що діти в два роки вже настільки розумні, я вже починаю його боятися.

Ось сьогодні щось довго мені розповідав. Цей процес має одну суттєву особливість. Я маю повторити все те, що він мені каже, аби він переконався, що інформація прийнята і його вірно зрозуміли. Щось на кшталт рекомендують для проведення ефективних переговорів та вирішення сімейних конфліктів. Один учасник висловлює свою думку, пропозицію, інші її повторюють так, як вони зрозуміли. Інколи співпадає. Якщо не співпадає починається етап пояснень та спроби порозумітися.

Ось він мені розповідає про те, що йшов дядька, на його капелюх присіла пташка. Дядько зрадів. А потім і сам Андрійчик сів на дядків капелюх і дядько так само зрадів (який вдячний дядько)! Звичайно, ж історія вигадана. Мені доводиться її повторювати відповідно до правил гри. Він уважно вислухав мій повтор, а потім тоном вчительки молодших класів:

- Тьотя зрозумила! Тьотя зрозумила!

Як мало, зрештою, потрібно, щоб відчути себе дресованим тюленем…

Але розвивається не лише мовлення, а і абстрактне мислення. Наприклад, бере ручку. Влаштувує її вертикально на порозі (мені, наприклад, цей фокус навряд чи вддався б). Отже, встановив та каже: «Оце очерет».

От фантазія у людини! Мені б і на думку не спало.
Геніальне створіння, весь в тітоньку.

До речі, про тітоньку. Я обожнюю голубці - і їсти і робити. От приготувала при нагоді:

- Тьотя, зробити «олуці». Тьотя зробила смачненьки «олуці»!

Ще полюбляє слоні огірки (як і я).

Але пошуки і любов до їжі не завжди призводять до добра. От сьогодні висмоктав півпляшки амброксолу. Його мати ледь удар не схопив, а він нічого – носиться. Ось його тітонька у дитинстві якось з’їла упаковку тетрацикліну – пігулки ж були у солоденькій оболонці. Потім розважалася промиванням шлунку. Племіннику пощастило більше – обійшлося.