Вчора малий бешкетник вивчив слово «блін». Блін - не як назва кондитерського виробу, а як вигук. Правда, я переконувала його батьків в тому, що це саме кулінарна назва. Просто саме цей кондитерський виріб я згадала, коли племінник демонстрував черговий трюк з водою…
І якщо ми вже про словниковий запас, то не можна не згадати про «ПЛЯТЬ». Саме так, на літеру «П», а ви про що таке зараз подумали? Розслабтеся, подумали не лише ви. Вся родина червоніє та ховає очі, коли Андрійчик промовляє це нове слово з неповторною інтонацією.
Наша бабуся намагається переконати всіх, що то «п’ять», але ні. То точно не воно. І звідки що береться в інтелігентній родині, питаю я вас і дивлюся напрочуд чесно і прямо. Звідки?
А після "плять" народився шедевр. Це слово "аплять". Сфера використання широка:
- Пора! Пора!
- Що пора?
- Ням-ням!!!
- Але ж ти недавно їв...
- АПЛЯТЬ! Аплять пора!!!!
Але приклад нижче назавжди ввійшов в історичні аннали. Зазвичай, сідаючи за стіл,Андрійчик влаштовує «перегучку» віх відомих йому страв,які, йому, можливо, забули дати ці дорослі зі склерозом:
- Хліб! Хліб!
- Молок, Молок!
- Лябок! Лябок! (яблуко)
- Пень, пень! (печиво)
- Андрійчик, немає печива…
І так далі десь хвилину за списком, а потім прекрасне:
- Пирііііг? (Дарина тижня зо два тому пекла пиріг і він запам’ятав)
- Андрійчик, пирога сьогодні немає…
- АПЛЯТЬ?!!!!!
Дійсно, що за родина взагалі, що за норови, АПЛЯТЬ НЕМАЄ ПИРОГА!
Це слово стало моїм улюбленим з лексикону племіннику. Він досить швидко перестав його вживати, але я роблю все можливе, щоб воно залишилося у віках, і вживаю його ще й досі.