Глава 23

Вранці за Марго заїхали Олег з Інгою. Батько вирушив до університету, а ми залишилися вдома.
— Мамо, а як ви з татом познайомилися? — мама усміхнулася.
— Люба, якщо чекаєш романтичної історії, мушу тебе розчарувати.
— Тато казав, що романтики там немає, просто цікаво.
— Він був моїм начальником. Я працювала головним бухгалтером, коли його, молодого й амбітного адвоката, поставили на чолі компанії. Строгий був — жах. До всього причіплявся, вічно всім незадоволений, після нарад нерви були вщент. Вичитував за кожну дрібницю, до сліз доводив. І знаєш, що найобразливіше? Я була в нього закохана, як кішка. Старалася виглядати бездоганно, працювала ідеально — хоч би раз похвалив! Але ні — тільки критикував, навіть коли я була абсолютно ні до чого. Я ж головна — маю відповідати за підлеглих.

Того дня все було, як завжди, тільки я була страшенно зла, та й він був не в гуморі. Після звичного «затримайтесь на хвилинку» я залишилась. Як тільки останній співробітник вийшов, я першою накинулася на начальника, висловила все, що думаю, і кинула на стіл заяву на звільнення. Він одразу її порвав і викинув у смітник. Не встигла я й оговтатись, як опинилася під ним на робочому столі — з розірваним одягом. — Мама замовкла. Я сиділа з широко відкритими очима, шокована почутим.
— А далі? — пошепки запитала я, згораючи від цікавості.
— Потім він викликав таксі, зібрав мої речі з кабінету й оголосив, що я знепритомніла, тому він везе мене в лікарню. Загорнув у свій піджак, виніс на руках, і ми поїхали до нього. Я, трохи приголомшена, мовчки виконувала все, що він говорив. У нього вдома, після келиха вина, я влаштувала істерику — била його по обличчю, лаялася. Він мовчки все стерпів, а потім вибачився… знаєш, за що? За розірваний одяг!

Так, спідницю було шкода — вона коштувала скажених грошей, я довго намагалася її купити в перекупника. Але не про це. За свою поведінку він вибачатись не збирався. Навпаки — заявив, що це лише початок, і як тільки я заспокоюсь, ми продовжимо. От так я стала його коханкою — без зобов’язань. Як ти зараз.
— Не можу повірити… Він узяв тебе силоміць? Тато?! — не вірила я власним вухам.
— Це не було насильством. Це був шалений секс. Я ж теж його хотіла, просто злякалась і не очікувала такого повороту.
— Довго була його коханкою?
— Понад рік. Не скажу, що мене це влаштовувало. Тоді він був ще тим гулякою. Молодий, вільний чоловік — жінки біля нього юрбами. А я, як дурепа, все терпіла, тішила себе думкою, що з ними — разові інтрижки, а з нами — постійний, неймовірний секс. На планірках замість докорів — пестощі. За той рік багато чого сталося. Одного дня він зайшов у курилку, вибив у мене з рук сигарету й заявив, що його дружина не палитиме. І все. Романтика почалася вже після весілля — і триває досі. Я вдячна долі за нього. Так, настраждалася, але справжнє щастя легко не дається. Сподіваюсь, зі своїм вампіром ти будеш ще щасливішою.

Після того як Влад відвіз мене додому, він повернувся до будинку, де на нього чекав Рік.
— Ну, давай, викладай, що надумав? — кидаючи банку пива другу, запитав він.

Вислухавши уважно, Валарик похитав головою:
— Влад, це нереально за два дні! Тут потрібно мінімум — металеві підпори, а не ці колоди, плюс двері — їх ще треба зварити. Не встигнемо.
— А якщо почнемо просто зараз? Катюха всередині все облаштує, вона погодилась допомогти, — Влад благально подивився на друга.
— Удвох ми не витягнемо...
— Хто сказав, що удвох? Підтягнемо допомогу. Потім усім пам’ять підчищу. Хоча доведеться працювати і вночі, — перебив друг.
— Чорт з тобою, упирю. Шукай поміч, а я — переодягатись і за інструментами, — здався Валарик.

Усю ніч кипіла робота: щось різали, зварювали, кріпили. До ранку дім стояв на металевих основах, з броньованими дверима-люком. Робітники провели світло. Поки одні затягували меблі й дрібниці, інші копали.
— Що копають? — поцікавився Рік.
— Траншею для каналізації. Вся вода стікатиме в болото, — махнув у бік трясовини Влад.
— Турботливий який. Комфорт своїй дамі забезпечуєш?
— Ну, не повний комфорт, але принаймні готувати зможе сама, й страшно не буде.
— А інтернет провести? Пральну машину поставити? Ґрати на вікна? Газ? І, ммм… джакузі? — з іронією усміхнувся Валарик.
— Джакузі — це вже перебір. Душ є — хай загартовується. Газ не потрібен — є електроплита. Ґрати теж зайві — вікна з небиткого скла. Інтернет буде — вежа недалеко. А от пральна машина — це хороша ідея. Хоча було мило, коли вона мені футболку вручну прала, — усміхнувся Влад.

Рік із округленими очима дивився на друга, не розуміючи — жарт це чи серйозно. Але коли вампір запитав у робітників, чи можна поставити пральну машину, перевертень зрозумів — не жартує.
— Здається, ти був категоричним противником світла в домі, не хотів, щоб його бачили, — пробурмотів Рік, спостерігаючи, як майстри ставлять розетки.
— Повісимо на вікна ролетні штори плюс щільні темні гардини, — коротко відповів Влад.

— Все продумав, не причепишся, — не вгамовувався перевертень.
— Було чим зайнятись, поки Лера спала, — Влад усміхнувся.
— Ох і нічого собі… навіть полички в душі прикрутив, мовчу вже про двері — раніше ж шторкою обходились. Вампір, не помічав, який ти господарський.
— Я теж не знав, — хлопці засміялися.

Неділя ввечері.
Валарик куняв на дивані, Влад і Катя розвішували штори.
— Міг би й помахати рукою, пройшли повз, думала, Лера кафе рознесе, — дорікала вампіру дівчина.
— Катюха, не бурчи. Для робітників їжу брали, сама ж бачиш, скільки зроблено. Часу не було, та й вас не бачили, — виправдовувався він.
— Все готово. Будиночок як новенький, — захоплено сказала Катя.
— Рік, заціни, — покликав Влад друга.
— Угу… — Валарик перевернувся на бік і захропів.
— Уморився вовчара, — поглянувши на сплячого Ріка, всміхнувся Влад.
— Не дивно, з п’ятниці не спите. Тобі б також відпочити, щось мій ніс відчуває — завтра спати точно не будеш, — засміялись вони.
— Можу лише уявити, як Лерка здивується, коли це побачить.
— Спершу мозок мені винесе за те, що не дзвонив, — Влад стомлено впав у крісло.
— Подзвони зараз.
— Ні. Хай трохи позлиться, губки надує — така кумедна стає. Завтра посваримось, потім побачить усе — вибачиться. А зараз тільки пересваримось. Пішли, проведу.
— Ні, я сама пробіжусь, відпочивайте, — запротестувала Катя.
— Дякую, Кать, за все. Дуже допомогла, — щиро подякував Влад.