Глава 19

— Влад? — Заплигивай, блохастий, — Рік зайшов до кімнати. — Вона так і не прокидалася?

— Ні, вже другий день спить.

— Що ти з нею зробив? — спитав перевертень, уважно розглядаючи мої руки й плечі. — До речі, Ніколас вибачився. Блондинка сказала йому, що ти відмовився від Лєри, от він і вирішив закріпити за собою.

— Зрозуміло.

— Також болонка розповіла, що загубилася в лісі п’яною. Ми з Катею, звичайно, нічого нікому не скажемо. Більше ніхто не знає, що сталося.

— Добре.

— Що з тобою, брате? Ти ж цього хотів, і вона була не проти. З укусами, звичайно, ти перестарався. І взагалі, поясни нормально, що сталося. Навіщо ти взагалі поліз до болонки?

— Вона покликала, я підійшов, вона накинулася, почала цілувати. А потім Лєра розкидала всіх. Я встав і пішов, бачити її не хотів після поцілунку з Ніком.

— Як Лєра тебе знайшла?

— Хрін його знає. Я поліз у річку освіжитися, виринаю — вона стоїть, уся бліда, косметика розмазана, плаче, кричить. Кинула мені блондинку: то цілуй її, то вбий. Я зцілив, відправив додому. Лєру понесло, швиряла мене, наче пушинку, кричала, що я нею нехтую, дряпалася, зірвала з себе браслет, руку до крові роздерла, потім спіткнулася і полетіла в річку. Я — за нею. А потім був секс. Якийсь шалений. Мене просто зірвало…

— Сподіваюся, ти, е-е-е, ну, до півсмерті не?.. — Валарік запитально втупився в друга.

— Дурень? Під ранок вона сказала, що втомилася, я переніс її сюди, і вона заснула.

— Під ранок? Всю ніч у річці?

— Ну… і на березі.

— Ти звір, — похитав головою Рік. Влад зітхнув.

— Найстрашніше, що мені сподобалося. Це було…

— Ні-ні-ні, не треба подробиць. Влад, я пізніше зайду, Катя дещо з речей передасть. Головне — не повбивайте одне одного.

— Постараюся. Дякую, брате.

Валарік пішов. Влад сів на стілець і втупився у вікно, заглибившись у думки. «Скільки ще вона спатиме? Може, це й на краще. Поняття не маю, що сказати і як поводитися після тієї божевільної ночі. Раніше все було просто: переспав, встав і пішов. Жодних пояснень, жодних зобов'язань. А тут що робити? Якщо чесно, я не наситився нею і хочу продовження. Цікаво, що найшло на Лєру, цю добру дівчинку? Її поведінка була смішною, безглуздою, але водночас лякала. Вона виглядала як розлючена відьма, фурія. Хто ж ти, дивовижне створіння? Хоча яка різниця. Не знаю, що скажу, коли вона прокинеться, але відпускати її точно не збираюся. Не розумію, чому мене продовжує тягнути до неї, наче магнітом. До тієї ночі все було просто і зрозуміло. А тепер? Бо це був найкращий секс за всі мої роки? Божевільні, дикі рухи, хтиві фрази, гучні крики і шалені оргазми. Подряпана спина, плечі, чорт забирай, я ніколи не стогнав від задоволення, але з нею відчув щось таке, що навіть пояснити не можу. Скільки разів за останню добу я бігав під крижаний душ, щоб привести думки до ладу, але варто повернутися… Вона в моєму ліжку, оголена, і все, що я хочу — це зануритися в неї знову і знову, божеволіти від її стогонів, цілувати і просто насолоджуватися її тілом, що звивається під моїми дотиками…»

— Привіт, — тихий голос Валерії повернув Влада до реальності.

Я поворухнулася, усе тіло боліло. Розплющивши очі, скривилася від яскравого світла. Володимир сидів за столом і дивився у вікно.

— Привіт, — він обернувся, встав, схрестивши руки на грудях.

— Привіт. Куди зібралася?

— В туалет хочу, а потім у душ. Дай щось накинути.

— Що я там не бачив?

— Влад!

Він дістав великий рушник і простягнув мені.

— Дякую, — загорнувшись у нього, я пішла в душ.

За десять хвилин повернулася в кімнату.

— Господи, де ти мене вовтузив? Столько паличок і травинок повиймала з волосся.

— Вовтузив? — перепитав він, стримуючи сміх.

— Спати хочу.

— Може, вистачить? Ти вже дві доби спиш.

— Відчуваю себе втомленою. До речі, я не цілувала Ніка, це він поліз.

— З болонкою те саме.

— Сильно кусаєшся, губи болять, і не тільки, — я оглянула своє тіло.

— Вибач, — він приліг поруч, прокусив палець і кров'ю змазав укус на моєму плечі. Рана затягнулася.

— Треба було одразу так зробити.

— Може, одразу пам'ять стерти?

— Мене це не бере, забув? Краще вилікуй спину, болить.

— Знадобиться багато крові, — прошепотів він.

— Розведи пару крапель у воді.

— Думаєш, спрацює?

— Спроба — не тортури.

Він узяв келих, налив води, капнув крові. Я перевернулася на живіт.

— Як моя спина?

— Жахливо, вся роздряпана, — неголосно відповів Влад, наносячи рідину мені на спину й ніжно проводячи рукою.

— Хоч би на траву поклав.

— Лер, ти все пам'ятаєш?

— Все.

— Спина загоюється.

— Добре, — я розвернулася, взяла стакан і нанесла рідину на коліна та руки. — Чому ти запитав, чи пам'ятаю я? Він мовчав. — Дай щось одягнути.

— Рік мав принести.

— Окей. Проведеш чи я сама дорогу знайду?

— Єхидствуєш? Куди зібралась у такому вигляді?

— Додому.

— Вся в синцях? Що я маю сказати брату? "О, вибач, я з таким задоволенням тра*ав твою доньку, що злетів з котушок і ледь її не вбив?" Влад злився.

— Ну, за задоволення спасибі, — я всунула йому в руки стакан, влаштувалася зручніше й заснула.

— Тук-тук! — через кілька годин пролунав голос Валаріка.

— Заходь.

— Приніс речі, — Рік простягнув пакет. — Досі спить? Стоп, мені здається, чи ран більше немає?

— Прокидалася, трохи підлікували кров'ю.

— Але синці залишилися.

— Угу, — кивнув Влад.

— Хоч убий, не розумію, як… Ну, гаразд. Що вирішили?

— Нічого.

— Мовчали весь час?

— Якось так. — Рік, що я можу їй сказати? "Мені сподобалось, продовжимо?" Чи "Вибач, не втримався, трохи тебе потріпав"?

— Просто запитай, як справи, як почувається. Не пробував? — перебив його Валарік.