Глава 18

Останні дні перед весіллям минули у шаленому ритмі. Напередодні приїхала мама допомагати, а чоловіки намагалися зайвий раз не потрапляти на очі. Проте свою частину роботи вони виконували справно. Саша значно заспокоїлася після розмови з Владом.

Увечері перед весіллям ми забрали сукні. Букети повинні були привезти вранці. Забравши до себе Катю, ми лягли спати рано — вставати теж доведеться зі світанку. Зачіски, макіяж, останні приготування…

Ранок настав швидко.

Ми з Інгою приводили до тями нервову Сашу, поки Катя першою пішла на зачіску. Я, накинувши халат, вибігла вниз по воду й на сходах буквально врізалася у Влада.

— Привіт, красунчику, з пробіжки? — він здивовано підняв брову.

— Привіт, красуне. А ти, дивлюся, на пробіжку?

— За водою. Саша нервує.

— Я з нею поговорив, тож справа не в мені.

— Дякую, — я швидко цмокнула його в щоку й побігла на кухню.

Трохи згодом у будинку почався справжній хаос.

Спасибі мамі! Вона вчасно приїхала й тепер твердим, спокійним голосом роздавала вказівки. Ось що означає людина з досвідом!

Як тільки майстри закінчили зі мною, я прийшла допомагати мамі. Вона стояла біля наметів і розмовляла з організаторами.

Виглядала вона чудово — довга перлинна сукня підкреслювала її витончені форми, волосся було елегантно укладене.

Я перевела погляд на батька. Він стояв неподалік і дивився на неї.

Це було так зворушливо…

Стільки років разом, а він все ще дивиться на неї з тією ж ніжністю, що й колись.

— Ех, чому таких, як тато, більше не буває… — прошепотіла я собі під ніс.

— Є. Просто молодший і красивіший, — пролунав знайомий голос.

Я обернулася. Влад дивився на мене з хитрою усмішкою.

— Не знаю, як із сукнею в комплекті, але мені подобається. Тобі йдуть кучері, — сказав він, легенько торкаючись мого волосся.

— Ага. Але ти так на мене не дивишся, як він на маму.

— Дай мені двадцять років терпіння з тобою, народи мені доньку — я подивлюся на тебе ще й не так.

— Ай, ну тебе! — я штурхнула його в плече.

— Нарешті квіти принесли!

Я поспішила забрати букет нареченої.

Переконавшись, що все готове, зі спокійною душею пішла перевдягатися.

— Все, люба. Влад і Валарик вже внизу, готові вести наречену, — повідомила я.

Саша глибоко зітхнула й обернулася до нас.

Вона була чарівною.

Тіара виглядала трохи масивною, але її планували зняти одразу після вінчання, замінивши на витончену діадему.

Ми спустилися.

Влад із Ріком стояли, усміхаючись.

— Лер, — нахилився до мене Влад, — Сашкові тканини не вистачило, ноги прикрити?

— Це так задумано.

— А чому ви не такі? Прикольно було б. Хоча… — він відступив на крок і оцінююче оглянув мене. — У цій сукні ти дуже, дуже гарна.

— Дякую, — я посміхнулася.

Вони повели наречену.

Я була рада, що їх двоє — інакше Саша, здається, просто впала б.

Коли вони передали її нареченому, Влад відвів убік Маргошу й щось тихо говорив їй. Дівчинка кивала, слухаючи.

Настав час обручок.

Мій маленький ангел у білій, пишній сукні з вінком на голові обережно несла подушечку з кільцями.

Ігор простягнув руку до каблучок і завмер.

Його погляд зупинився на Владі.

Влад усміхнувся і кивнув.

Ігор, посміхаючись, кивнув у відповідь і надів обручку на пальчик нареченій.

Весілля пройшло чудово.

Гості вітали молодят, потім всі попрямували до наметів.

Тости, подарунки, музика, сміх, танці — свято було в розпалі.

— Чи не подаруєте мені танець, чудова німфо?

Я підняла погляд.

Влад, простягаючи руку, хитро посміхався.

— Я вся ваша, мій пане, — відповіла я, кладучи свою долоню в його.

Він ніжно притягнув мене ближче й поцілував.

— На нас дивляться, — я зніяковіла.

— Хіба тут є хтось, крім нас? — його голос став серйозним.

— Я теж хочу! — між нами вклинилася донька.

Влад підхопив малечу, і ми почали танцювати втрьох.

— Ігорю дядьку сподобалися кільця, які ти поміняв, — сказала дівчинка Владу.

Я різко підняла голову.

— Ти поміняв їм обручки?! Владе, ти ж обіцяв…

Він не дав мені договорити. Просто поцілував.

— Ти цілуєш маму, як тато… — задумливо протягнула Марго. — Ти будеш моїм татом?

Влад подивився на неї.

— Якщо хочеш, то буду.

— Можна, я сьогодні вкраду твою маму?

— Потім повернеш її?

— Тобі — так.

— Гаразд, тільки не ображай її! Інакше матимеш справу зі мною! — грізно заявила дівчинка.

Влад ледь стримав сміх.

— Зрозумів.

Закінчився танець.

До нас підійшов Рік, але його випередила Марго.

— Який ти великий, сильний і гарний! — захоплено видала вона, дивлячись на нього.

— І ти красуня ростеш, — трохи зніяковіло посміхнувся Рік.

— Коли я виросту, ти одружишся зі мною.

Рік закашлявся.

Влад розреготався, а я вхопилася за голову.

— Заюш, ходімо, Саша букет кидатиме, — я швидко відвела доньку, рятуючи бідолаху.

— Що, блохастий, застовпили? — Влад підморгнув Ріку.

— Охрінів я, — чесно зізнався той.

Раптом Валарик хмикнув і глянув на Влада:

— Лерка букет спіймала.

Влад різко обернувся.

Я стояла, тримаючи у руках весільний букет.

Він сам упав мені просто в долоні.

Саша радісно стрибала. Решта сімейства сміялася.

Навіть Влад.

Я здивовано глянула на нього.

— Вітаю з букетом, — сказав він, загадково всміхаючись.

— Угу. То що з кільцями? — повернулася я до попередньої теми.

— Лер? Я щось зіпсував? Начебто всі щасливі.

— Дуже на це сподіваюся, бо інакше ображаюся.

Влад зітхнув.

— Ігор хотів для Сашка певну каблучку — плетену, білу, з рожевим золотом, усипану діамантами, з гравіюванням всередині. Але ніхто не брався зробити її за такий короткий термін.