Глава 17

— Блохатий? Ти де сховався? — покликав Влад друга, прибігши на їхнє звичне місце старту.

— Сиджу на пеньку і тихо офігіваю, — обізвався Рік.

— Від чого?

— У мене, мабуть, зі слухом щось не те. Почулося, що ти свою дівчину спати поклав і лише тоді прийшов.

— Ні, тобі не почулося, — усміхнувся Влад.

— Це що ж виходить? Я тут сиджу, чекаю на тебе, а ти з дівчиною розважаєшся? Хто вона взагалі?

— Як хто? Лера.

— Лера… Вона здавалася мені розумнішою, ніж щоб зв’язуватися з тобою. Окрутив-таки бідолаху! Сподіваюся, ти завтра її з ліжка не пошлеш до біса? — хмикнув Валарик.

— Рік, я щось не зрозумів. Це що за дурні підколи? Іди до біса, не хочу я бігати, весь настрій зіпсував! — Влад почав злитися.

— Жартую! Я радий за тебе, але… їй усе одно співчуваю. Хороше дівчисько.

— Я не збираюся її ображати! Ми спробуємо пожити разом, подивимося, що з цього вийде.

— Владе, ти не створений для сімейного життя. За тиждень вовком завиєш і втечеш.

— Ну, тиждень — це теж термін. Причому я її не примушував. Так… трохи підштовхнув у потрібному напрямку.

Рік голосно зареготав.

— Оце так одкровення!

— І взагалі, якщо хтось тут свідомо покинута, використана річ, то це я.

Рік поперхнувся повітрям, закашлявся, пробурмотів щось невиразне.

— Прошу зауважити: не мені пару пророкували. Це в неї чоловік долею намічений. Тож хто кого кине, ще питання. Але зараз головне — Валерія моя. Цілком і повністю.

— Судячи з усього, ти радий.

— Дуже радий. Я хотів цього. Залишилося дочекатися весілля. Не знаю, як у молодят, а в мене буде перша «шлюбна» ніч.

Валарик свиснув.

— До весілля три дні. Витримаєш?

— Сумніваєшся? Що таке три дні в порівнянні з місяцем очікування, підгляданням у вікна й листуванням по скайпу?

— Ти у вікна підглядав?! Я в шоці! — Рік здивовано втупився в нього, похитуючи головою.

— Ну… так, підглядав, — пробурмотів Влад, ніби виправдовуючись. — Вона ж захворіла через мене…

— Провідати не судилося? У вікно простіше? — зареготав Рік.

— Що ти причепився? Так я міг бачити її справжню. Вона така кумедна була…

— Ага. З червоними очима, закладеним носом і постійним «апчхи»… Просто казка! Коротше, я зрозумів. Ти, вампіриче, закохався.

— З чого такі висновки?

— Якщо ти з розчуленням шпигуєш за хворою дівчиною й знаходиш це милим — ти або збоченець, або закоханий! Питання ще є? Нема? Чудово, пішли бігати.

Я прокинулася рано, прийняла душ і спустилася вниз. У вітальні розмовляли чоловіки.

— Усім привіт! — я по черзі цмокнула родичів у щоки.

— Привіт. А чого так рано? Дівчата ще сплять, — відповів Олег, поцілувавши мене у відповідь.

Я вже відкрила рот, щоб відповісти, коли в будинок зайшов Влад.

— Доброго ранку, сім’я!

Чмокнувши мене в лоб, він обмінявся рукостисканнями з братами.

— Я не зрозуміла… Ти тільки з нічної пробіжки повернувся?

— Ну так. А що? — не зрозумів він.

— Назвав «своєю», тепер звітуй, де вештався, — посміхнувся Ігор.

— Ось воно що… Бігали, зависли в курені, там і переночував. Сам! Навіть без Ріка.

— Я каву робити, хто буде? — поцікавилася я, прямуючи на кухню.

— Усім! — хором пролунало у відповідь.

Розставивши чашки на піднос, я повернулася до чоловіків. Влад сидів без футболки.

Вперше у мене була можливість уважно розглянути його татуювання.

— Це що, свастика?! — я здивовано тицьнула пальцем у його праве плече.

— Свастичний символ. Язичницький знак бога Хорса, від якого й пішло наше прізвище, — пояснив він.

— А блискавка на шиї? Що означає?

— Це не блискавка, а рунічний символ. Означає силу.

— Все одно схоже на блискавку. А що за напис на руці? Латиною?

— Латиною, — потягнувся за чашкою Влад.

— І що там написано?

— Noli me tangere.

— Переклад?

— «Не чіпай мене».

— Хм… А на спині теж є?

— Так, Леро, є. І на спині, і на попереку, і на зап’ясті, — Влад глянув на мене звуженим поглядом. — Задовольнила цікавість?

— У мене теж є тату, — підмітила я.

— Ми бачили, — брати переглянулись.

— Що у тебе набито? — поцікавився Олег.

— Просто абстракція, — я показала плече та спину. — А на зап’ясті ініціали у готичному стилі, переплетені.

— Кхм… У Влада таке саме, — Ігор глянув на брата.

— Ану, покажи! — Влад потягнув мене за руку.

Ми одночасно подивилися на свої зап’ястя.

Татуювання були абсолютно однаковими. Навіть за розміром і розташуванням.

— Дивно… — пробурмотіла я.

— Давно воно в тебе?

— Я взагалі не пам’ятаю, коли його робила, але точно років п’ять-шість тому. Ти теж не помічав?

— Я годинник ношу, а ти завжди з фенечками… Його не видно було, як і твого.

Ми з Владом знову переглянулися.

Це починало ставати дуже дивним…

— Ну, так. Дивно… Я теж не пам’ятаю, коли набив, — задумався Влад, розглядаючи своє зап’ястя.

— Все просто! — вигукнув Ігор. — Ви зустрілися, зійшлися — і ось вам шлюбні татуювання! Однаковий візерунок, навіть ініціали ВХ!

Ми скептично подивилися на цього фантаста, навіть не підозрюючи, наскільки близьким до істини він був.

— З вами добре, але час збиратися на роботу, — потягнувся Влад і підвівся.

Він повернувся спиною, взяв футболку. На його лопатках красувалися китайські ієрогліфи та якісь символи. Але мою увагу привернула довга темна лінія, що починалася біля лівого стегна й тяглася вздовж попереку.

— Стій… Повернись.

Я розгорнула Влада до себе й, не думаючи, смикнула за пояс штанів.

Він миттєво вхопив мене за руку й здивовано витріщився.

— Валеріє… Якщо тобі так цікаво, що у мене в штанах, то ходімо, покажу, але не при всіх, скромна ти моя.

— Та блін, Владе! — я відчула, як обличчя заливає жар. — Я просто хотіла подивитися, чим татуювання закінчується!