Глава 14

— Влад? Ми полюємо чи квіточки збираємо? — запитав Рік, дивлячись на друга, що присів біля квітки. — Ти на дурня схожий із цією безглуздою усмішкою.

— Вона сама, ця посмішка, з’являється, коли думаю про Лерку, — вампір сів на землю.

— Я теж буду таким недоумком, коли закохаюся? — сівши поряд, запитав Рік.

— Мабуть. Але не думаю, що це кохання. Це симпатія.

— Все одно не розумію. Ти завжди тверезомислячий, самозакоханий, егоїстичний, грізний, але варто цій рудій нахабі зморщити носик — і ти зникаєш. Ні, ну вона, звісно, дівчина видна, не сперечаюся, але щоб аж так…

— Та я сам не розумію. Але відчуття, що знаю її цілу вічність. Подобається мені ця руденька до чортиків.

— Тобі всі подобалися до першого сексу. Гаразд, припустимо, тут без чортиків. Але вранці ти вже не пам’ятав імен! Не факт, що з Лерою буде інакше. Готовий сперечатися, що ти не завалив її лише тому, що вона дочка Святослава.

— І це теж… — кивнув Влад, дивлячись у далечінь.

— Може, вона? І взагалі, я ревную, — жалібно протягнув Рік, змушуючи друга засміятися.

— Ріку, хочу я її. Дуже хочу. Сильно! Але не тільки в плані сексу. Вона кумедна, особлива…

— Мабуть, добре туфлею приклала, — почухав потилицю Валарик.

— Коротше, як тільки побачив її, в голові ніби щось вибухнуло. Кожен рух, кожен помах руки здавався таким знайомим, рідним. Я намагався згадати, чи знав її раніше, але ні, точно не знав. Потім у супермаркеті вона впала мені в руки, далі — в лісі. Вже побачивши, що я вампір, не злякалася, а врізала мені по морді й заявила: "Не смій на мене скалитися!". Я офігів. Так іржав! Потім притиснув її до дерева і запитав заради цікавості: "Ти хоч чогось боїшся?"

— Лера в шоці була, побачивши тебе у своєму домі?

— У шоці був я! — хлопці засміялися. — Ну прикинь, приїжджаєш до брата, якого не бачив багато років, і оп — та, якій ти пригрозив при наступній зустрічі трахнути, виявляється його донькою! Ми обмінювалися шпильками, потім я зізнався Сашкові за весілля і, наостанок, вирішив добивати Святослава, заявивши, що мало не полюбив його чадо в лісі під деревом.

— І що він?

— Він, мабуть, нічого не встиг зрозуміти, як Лерка накинулася на мене. Потім я на неї. Я пішов, вона за мною... Далі ти знаєш. Якщо чесно, навіть радий, що Святослав вирішив нічого не змінювати й залишив мені Леру. Сподіваюся, незабаром вона сама захоче більшого.

— Вампірчику, ти сильно губу не розкочуй. Коли жінка хоче більшого, це не просто секс. Чи ти заради цього готовий її терпіти, якщо навіть набридне?

Влад знизав плечима.

— Не знаю. До неї я з жінками до ладу не спілкувався, тільки з невістками. А з нею все інакше. Я навіть її цілую! Правда, не по-дорослому... Хоча й це мені подобається.

— Все? Висморкався в мій жилет, поскиглив? Тепер підвівся і пішли, будь знову крутим вампіром. З Леркою будеш плюшевим, — підштовхнув його Рік.

— Погнали, вовчаре! — крикнув Влад. Чоловіки побігли полювати.

— Ну що, люба, обрала, чим займатимешся?

— Так, тату, взяла світову літературу, історію, малювання, ну й обов’язкові предмети.

— Викладач із літератури вимогливий.

— Байдуже, я люблю читати, і мені цікавий сам предмет.

Сівши в машину, батько запитав:

— Перша пара — історія?

— Ага.

— Мій предмет, поблажок не чекай.

Я посміхнулася.

— Обіцяю бути гарною ученицею свого улюбленого викладача.

Дві блондинки, які ходили за мною другий день, мені вже добряче набридли.

— Дівчата, ви щось хотіли? — не витримала я.

— Тихіше, тихіше, ми не хочемо скандалу, — з-за рогу вийшла одна, за нею друга. Типові голлівудські Барбі: високі, засмаглі, рожеві губки, безневинні очі. — Ми намагаємося бути доброзичливими.

— У чому ж це проявляється? У ходінні за мною другий день?

— Ти весь час із кимось.

— Ви хочете зі мною поспілкуватися? Вас щось цікавить? — дівчата переглянулись.

— Ти дружина Влада?

— Ви його фанатки?

— Він нам подобається.

— Але ти — ні, — вставила друга.

— А ви мені — ні. Ще раз побачу, що тягаєтеся за мною чи, не дай Боже, за моїм чоловіком, знайду вас нафіг, ясно?

— Ти хамка! Ми зробимо все, щоб ти вилетіла з університету.

— Байдуже. Я й не напрошувалася сюди, — розвернулася й пішла.

Пара історії пройшла чудово. Більшу частину часу тато знайомився з учнями, жартував, викладав.

Урок з дідусем Корнеєм був ще цікавішим. Я замучила бідолаху питаннями, але зате з’ясувала майже все про магів і саму магію. Ще дізналася, що він дідусь Інги. Давши мені кілька підручників і суворо наказавши уважно прочитати теми про те, як розбудити в собі магію, він відпустив мене додому.

На обід ми зустрілися з Катею.

— Як навчання?

— Нормально. Тільки з блондинками знову посварилася.

— Чому дивуватися? Три роки інтриг, спроб спокусити Влада — і даремно. А тут ти.

— Далі в мене література. Кажуть, викладач вимогливий.

— Ще б пак. Номери з відсиджуванням і філонством тут не пройдуть. Або ти вчиш, або задовбаєшся перездавати.

— Сподіваюся, порозуміємося. Бувай, Катю, побачимося.

В аудиторії було досить людно. Блондинки теж тут. Побачивши мене, вони прийняли бойову стійку.

— Пані, швидше сідаємо, — пролунав знайомий голос.

Я остовпіла.

— Не стій, як пень, сідай, — смикнув мене за руку хлопець.

— Володимире Іларіоновичу, як ваше літо? — сліпуче посміхнулася одна з білявок.

— Чудово, — коротко відповів Влад.

Я пирхнула.

— Ти теж його фанатка? — поцікавився хлопець.

— А ти? — різко кинула я.

Хлопець округлив очі:

— Ошаліла зовсім?

— Молоді люди, розмовлятимете у вільний час, — перервав нас викладач суворим тоном.

— Ой, Володимире Іларіоновичу, що ж ви на дружину лаєтеся? — хмикнула друга.