Глава 12

Ми йшли через невелику кімнату зі спортивним інвентарем. Влад різко зупинився, притиснув мене до стіни і вп'явся в губи поцілунком.

— Крихітко, я більше не можу стримуватися… Ти в цій формі мене збуджуєш… — прошепотів він, розстібаючи блузку і цілуючи груди.

Я від несподіванки втратила дар мови.

— Гаразд, гаразд, припустимо, я повірив у цю комедію, — пролунало оплесками з темряви. З тіні вийшов блондин. — Цікаво, як далеко ти зайшов би, Влад?

— Ніколас, особисто мені ти не заважаєш, можеш тихо спостерігати, тільки без коментарів — не люблю відволікатися, — відповів Влад і знову повернувся до мене.

Такий задоволений вираз обличчя я в нього ще не бачила. Підморгнувши, він легко торкнувся моїх губ.

— Я сказав, що не претендую на неї. Чого цей цирк? — невдоволено буркнув блондин і, розвернувшись, вийшов, ледь не врізавшись у Валарика. Той, глянувши на мене, пригальмував.

— Мені вийти?

— Ні, зараз Валерія прийде до тями, захищатимеш мене, — з усмішкою відповів Влад, обертаючись до друга.

— Владе, ти рідкісна сволота… Не соромиться він! А про мене подумав? — розлютилася я.

— Помчала…

— Іди до біса! Веди, куди вів! Ще раз торкнешся — розіб'ю твою гарненьку фізіономію! — застібаючи сорочку, гаркнула я. — Привіт, Ріку.

— Привіт, — усміхнувся перевертень.

— Ріку, Лерка до ассасинів збирається, дай їй форму для відбору.

— Без питань. Ти, дивлюся, безстрашний, вона тебе й так лупить, що ж буде далі? Вб’є? — хмикнув Валарик.

— Ріку, я готовий під цією жінкою вмирати щогодини, — нахабно заявив Влад, запустивши руку мені під спідницю і вщипнувши за сідницю.

— Ти дістав! — із розмаху вліпила йому ляпаса.

Влад схопив мене за руку і смикнув до себе.

— Так, усі! Брек! По кутках! — гаркнув Рік, відтягуючи Влада від мене.

Маленька крапелька крові з’явилася на губі вампіра. Я не знаю, що на мене найшло, але до шаленства захотілося цю крапельку.

Підійшовши до нього, я взяла його долонями за обличчя, потяглася і… злизала її.

— Ріку… Що вона зробила? — прошепотів Влад.

— Злизала твою кров. Вибач, брате, я віддаляюся. Подзвониш, як її відпустить. Там комора, запри про всяк випадок.

— Ти що наробила, дурепо? Чорт… — схопивши мене, Влад потягнув у комору.

— Леро, попереджаю: якщо трапиться щось погане, винна будеш сама! — посадивши мене на стілець, він зачинив двері.

Я сиділа, але очі застилала пелена, тіло стало ватним.

Мозок пронизав спалах яскравого світла.

Чийсь голос… Тихий, ніжний.

"Ніколи тебе не скривджу…"

Темрява.

Знову спалах.

Чийсь сміх пролунав у моїй голові.

— Що зі мною? Мені недобре…

— Не треба було тягнути в рот усе підряд. Це реакція на мою кров.

— Вона така смачна… Хочу ще…

Наступної миті я вже стояла, тісно притиснувшись до Влада.

— Владе, дай ще крові…

— Самому мало. Сядь на місце!

Сіла і з усмішкою дивилася на нього.

— Що? — не витримав Влад.

— Ти такий красивий… Дідько, який сексуальний… Я так тебе хочу…

— Скажи мені це за кілька годин.

— Я тобі не подобаюся? — ображено надула губи.

— Подобаєшся.

— Ммм… знаю! Тобі мої груди подобаються… Влааде? Ти хочеш мене?

— Чорт забирай… — зітхнув він. — Я не сплю з жінками під кайфом.

— Ось дурень! Я не спати хочу, а сексу. Жорсткого, неприборканого сексу!

Застрибнувши на нього, я вп’ялася у його губи.

Він відповів на поцілунок, але потім стягнув мене з себе і посадив назад на стілець.

— Ти мене відшив?!

— Сам у шоці…

— Вбити тебе, чи що?..

— Ох ти ж… Самка богомола… — хмикнув вампір.

Раптом стало зле. Дихання почастішало, у скронях запульсувало, тіло охопив жар.

Наче вогонь розгорався всередині мене.

Схопившись за голову, я застогнала.

— Лер? Тобі погано?

— Відчепись! — я змахнула рукою.

Наступної миті Влада відкинуло з такою силою, що він вибив двері й вилетів у середину кімнати.

Навколо нього спалахнуло щільне кільце вогню.

— Лера! Лера! — Рік відчайдушно трусив мене за плечі. — Прокинься! Лера! Ти його вб’єш!

Я прийшла до тями, подивилася на Ріка і… застигла.

Ми стояли біля дивного вогню: без диму, без кіптяви… тільки нестерпний жар.

— Лера, прибери вогонь! Влад згорить! — кричав Валарик.

— Я не знаю як! Хай вистрибне! — я була на межі істерики.

— Не вистрибне! Це магічний вогонь! Він його вб’є!

— Я не хочу, щоб він помирав! Не хочу! Я не знаю, як загасити вогонь!!!

— Лера! Лера! Подивися на мене! — Володимир стояв навпочіпки посеред палаючого кола.

— Заспокойся. Візьми себе в руки. Все гаразд. Просто… заспокойся…

Розмазуючи сльози по щоках, я щосили намагалася прийти до тями.

Хвилин за п’ять вогонь згас.

Кімната знову набула колишнього вигляду, тільки вибиті двері нагадували про те, що сталося.

— Живий? — Рік допоміг другові підвестися.

— Так, дякую… Не дав згоріти у вогні жіночої помсти.

Влад підійшов до мене.

Підняв із підлоги і потягнув за собою.

— Куди ти мене знову тягнеш?! — шморгаючи носом, запитала я.

— Займатися жорстким, неприборканим сексом, — обіймаючи мене, зі сміхом сказав він.

— Дурень, — вдарила його кулачком у груди.

— Ходімо, руда, відбір почався, — все ще усміхаючись, ніби нічого не сталося, потягнув мене вперед.

До Кім Лі ми прийшли із запізненням. Натовп зібрався величезний.

— Ассасин має бути спритним і швидким. Його ніщо не повинно обтяжувати — ні одяг, ні зброя. Спритність, швидкість, скритність — основи майстерності. Він повинен уміти ухилятися від раптового нападу, завдавати точних, смертельних ударів. Отже, перше випробування!

Майстер кинув скакалку.

— Принцип простий: двоє крутять, третій стрибає. Завдання — протриматися п’ять хвилин.