Глава 11

Я прокинулася у своєму ліжку від моторошного головного болю. Випивши знеболювальне, спробувала згадати, як потрапила додому. Дочекавшись, поки біль трохи вщухне, і в передчутті нового скандалу зайшла до їдальні. Батько читав газету, мати витирала стіл.

— Доброго ранку, — тихо привіталася я.

— Добре. Снідатимеш?

— Олено, яка їжа? Вона ж уся зелена, пива дай, хай похмелиться, — хмикнув батько.

— Ой, ні! — замахала я руками, відчувши нудоту. — Я мінералки поп’ю… І вибачте.

— Вибачаєшся за те, що напилася? Погано ж не нам, — той самий хмик. — Іди на свіже повітря, посидь, а то навіть мене твій зелений відтінок лякає. Мати принесе тобі води.

Я вийшла у двір і сіла в крісло. Ранок був прохолодним і трохи похмурим. Донька пустувала у своєму міні-парку.

— Тримай воду, — простягнула пляшку мама.

— Дякую. Мам, почекай. Я вчора пізно прийшла?

— Прийшла? Тебе Влад приніс. Сказав, що ти в машині заснула, заніс у кімнату і поклав, але роздягала я. Дитинко, хіба можна так пити до нестями?

— Мамо, я справді заснула.

— Так ти і життя своє проспиш! Я все переживала, що Влад на тебе око поклав, а він гасає з тобою: п’яну на руках притяг. Я не знаю, де ти заснула, але машини й близько не було. І судячи з вашого одягу, обидва у траві валялися.

— Нічого не було.

— Знаю! Що йому з тобою, п’яною, робити? Та й тобі, видно, сексу давно не було.

— Мамо!

— Влад тебе, мабуть, у почуття приводив, перед нами вигороджував! А ти носа крутиш.

— Це тобі пощастило з татом, а я не хочу бути іграшкою.

— Іграшка? Дитинко, якби мітку поставив Ніколас, тоді так, ти була б саме іграшкою. Тобою б користувалися для втіхи, а потім, пославшись на провокацію, кинули. Володимир же в такі ігри не грає. Захотів сексу — взяв першу, яка сподобалася, наситився — і за двері. Він воліє з Валариком бігати, зайців ловити, ніж із людьми зв’язуватися.

— Він зайчиків вбиває? Що це за провокація?

— П’є та відпускає, йому донорську кров приносять. А провокація — це коли людина сама винна в укусі вампіра. Наприклад, шастала вночі лісом, сама, з вином і розбитим носом.

— Пффф… — закотила очі. — Ви чию кров п’єте?

— На ринку вибір великий. Переважно — свинячу, а час від часу один в одного з батьком.

— Я помітила, що чоловіки багато п’ють і не п’яніють.

— П’яніють, просто потроху п’ють і швидше тверезіють, кров ганяють. Може, це самонавіювання, але так ми почуваємося жвавіше. Нам крові потрібно небагато, дві-три невеликі склянки на добу — я і двох не осилюю.

Минуло три доби. Я нікуди не виходила, і до нас ніхто не приходив. Вдень грала з донькою, вечорами спілкувалася по скайпу з дівчатами, обговорюючи весілля. Вночі самотність відчувалася гостріше — як не крути, а я чекала на нього. Сімейні вечері відклали, всі були зайняті підготовками до навчального року та весіллям.

— Тату, мені б на роботу влаштуватися.

— Якщо потрібні гроші, візьми картку.

— Не хочу сидіти у тебе на шиї.

— Леро, ти будеш вчитися, — коротко відповів батько.

— Я не хочу вчитися!

Його дуже незадоволений погляд змусив мене змовкнути.

— Ну гаразд, хоч би вчитися та працювати?

— У принципі, це можливо. Обговори з Владом.

— А він до чого?

— Ти належиш йому, він і вирішуватиме, чи працюватимеш ти, чи ні.

— У мене тепер немає права голосу?

— Голос є, вибору — немає, — уточнив батько.

— Мене позбавили всього, а ти спокійний!

— Ти сама себе позбавила. Я дотримуюся думки, що жінка не повинна працювати. А якщо дуже хоче — то має обговорити це з чоловіком.

— Влад мені не чоловік.

— Він — ні, але ти йому на кшталт «дружини». Це щось схоже на односторонній шлюб: ти належиш йому, а він тобі — ні.

— Якась дурня! Якщо чоловік мені не належить, то я йому тим більше не хочу належати. З якого дива я маю це терпіти?

— Стань його Корольовою.

— Знову ця Корольова… Мам, ти Корольова?

— Так.

— І як? Корона не тисне?

— Валеріє!

— Вибач, мене дратують ці порядки.

— Так, деякі з них дурні, зате всі тут живуть у злагоді. Ти сама вирішила свою долю того вечора, коли погналася за Владом.

— Добре. Хтось мені нарешті пояснить, як це працює? Жінка належить вампіру, він робить із нею, що хоче, а вона не має жодного права голосу?

Мені справді хотілося розібратися у цих правилах.

— Не зовсім. Лише вільний вампір може вибрати собі вільну дівчину. За її згодою він ставить мітку на шиї. Це дає йому право пити її кров і тільки. Скільки і коли — вирішують разом. Вампір не має права гіпнотизувати дівчину чи змушувати її до чогось. Якщо між ними є сексуальний зв’язок, то лише за взаємною згодою.

— То чому тоді я нічого не вирішую?

— Тому що ти не дала згоди. Ти потрапила до нього через провокацію, а це зовсім інша історія. Але Влад тебе не змушуватиме. Просто йому не подобається думка, що його жінка працюватиме.

— Ну, хоча б змушувати не будуть.

— Поки сама не погодишся, — засміялася мати.

Я глянула на неї з підозрою.

— Щось мене не гріє перспектива бути дружиною на добу, а потім знову вільною.

Батьки переглянулись і розсміялися ще голосніше.

Вересень.

Ранок першого вересня був метушливим. Моя маленька принцеса стояла у дверях із величезними бантами. Міцно обійнявши доньку, я розплакалася.

— Не віддам! Вона така маленька, і житиме сама…

— Леро, заспокойся. Марго на вихідних буде вдома. Там за нею доглянуть Олег та Інга, — намагався мене заспокоїти батько.

— Їй лише п'ять років! Хай удома буде.

— Тут діти ходять до школи із чотирьох. Відвозьте Марго і їдь до університету, тобі теж на навчання.

Поцілувавши нас, батько поїхав.

У школі Олег забрав дитину, мене ж відправив на навчання, щоб я не нервувала своїми сльозами. Інга зголосилася мене підвезти.