36

Поснідавши в повній самоті, адже леді Бейлі ніколи не снідала, міс Вотерс вийшла в сад пограти з Дружочком. Пес зустрів її тепло, радісно виляючи хвостом і облизуючи їй руку, намагаючись дістати до її обличчя. Але їй було невесело, вона чомусь сумувала, сама не знаючи чому.

- Тут ми гуляли разом з дядечком, - сказала вона псу. - Пам'ятаєш, Дружочку, він ще тоді приніс мені букетик пролісків. І ми пішли разом в ліс, подивитися, як вони там ростуть.

Раптом Лілі зрозуміла, що їй сумно так, тому, що не було поруч дяді Грегора. Вона його так давно не бачила, не розмовляла з ним. Дівчина спробувала пригадати, коли вона його бачила востаннє. І чому він так раптово поїхав, навіть не попрощавшись з нею?

- Згадала! - викрикнула радісно міс Вотерс.

Але, пригадавши, що це було того ранку, коли вона стояла перед дядею в одній нічній сорочці в променях сонця, обличчя її швидко спохмурніло від страху, і з нього зникла її чарівна посмішка. Лілі губилася в здогадах. Чому граф Бейлі поїхав відразу ж після того ранку? І чи помітив він, як висловилася Ребекка, всі її дівочі принади? Від цієї думки у неї поповзли мурашки по шкірі. Від того, що її дядечко міг бачити її майже голою, у дівчини пересохло в горлі, а все тіло огорнули якісь дивні хвилюючі почуття, від котрих долоні пітніли, а серце стукотіло у грудях, наче навіжене. Вона ніколи раніше такого не відчувала. Лілі почервоніла і, їй стало дуже соромно. Як сприйняв побачене граф Бейлі? І чому він відразу ж після цього так швидко поїхав? Збагнути це - не було сил у неї.

Несподівано перед нею попереду з’явилися дві бродячі собаки. Дружок став гавкати і хотів кинутися до них, проте дівоча рука  утримала його за нашийник.

- Спокійно, Дружочку, спокійно! - заспокоювала вона пса. - Вони зараз підуть.

Однак собаки і не збиралися йти. Навпаки вони почали займатися тим, від чого беруться маленькі і пухнасті цуценятка. Лілі від побаченого сіла на траву, притому міцно тримаючи нашийник улюбленця, який голосно гавкав і намагався вирватися від господині в їхній бік. Раптом на щастя дівчини з'явився Теренс. Він схопив Дружочка за поводок однією рукою, а іншою допоміг їй піднятися з трави, ведучи обох в сторону будинку. Теренс прив'язав пса і підійшов до переляканої дівчини.

- Не бійтеся, міс Вотерс, вони вам не заподіють шкоди, - сказав він. - Надто вже вони зайняті іншим, більш приємним ділом!

- А що вони роблять? - запитала злякано Лілі.

Теренс зніяковів від того, що дівчина не знала елементарних речей, які в її віці пора б вже давно знати, тому відповів:

- Краще, міс, вам у леді Бейлі запитати про це. Вона - ваша бабуся. Їй слід таке вам розповісти, а не мені, простому дворецькому.

- Ні, Теренсе. Мені буде соромно питати про це бабусю. До того ж вона вважає, що мені краще не знати про це до весілля. Каже, що мій чоловік мені про це все скаже сам. А мені страшно виходити заміж, не знаючи про найголовніше. Розумієте мене, Теренсе?

- Звичайно, дорога міс Вотерс, розумію.

Дворецький відчував себе ніяково в цій делікатній ситуації і не знав, що йому робити.

- Милий Теренсе, я знаю, що ви для бабусі і для дяді Грегора більше, ніж просто дворецький. Ви для них частину їх сім'ї. Значить, ви і мені доводитеся начебто дядечком. Ви мені не чужа людина і я вам довіряю.

- Спасибі, вам, міс. - Теренс був зворушений до глибини серця словами дівчини.

- І ще я підслухала розмову служниць. Вони говорили про вас.

- І що вони про мене говорили, міс?

- Ви нібито знавець якоїсь «Камасутри». - При цьому очі дворецького полізли на лоб. - Але я не знаю, що це таке. Але з їх слів я зрозуміла, що ви добре обізнані в стосунках між чоловіком і дружиною. Вірно?

- Так, вірно, міс. Так ви хочете знати, як кохаються чоловік і жінка?

Червоний рум’янець з’явився на дівочих щічках і голова опустилась вниз, дівчина не сміла дивитися Теренсу прямо в очі.

- Вони це роблять так само як і ті собаки, яких ви застукали за цим ділом.

Дівоче обличчя стало білим, немов молоко, ноги стали підкошуватися трішки. Теренс злякався за самопочуття дівчини.

- Вам недобре, міс Вотерс? - запитав перелякано дворецький.

- Ні, все нормально, Теренсе. Просто мені ніяково про це говорити.

- Розумію. Тоді давайте більше не будемо обговорювати цю тему.

- Так, звичайно, ви маєте рацію. Але ...

- Що ще, міс?

- Можна ще одне питання? - ніяковіючи і червоніючи, запитала вона.

- Якщо вам треба, так, будь ласка.

Секунд тридцять, сорок потрібно було, аби набратися сміливості і вимовити ось такі слова на одному диханні:

- А чому люди це роблять в ліжку, а не як ті собаки, прямо на землі?

- Міс Лілі, а хто вам сказав, що люди це роблять тільки в ліжку?

- А хіба ні? - здивувалася вона.

- Ні, звичайно. Вони можуть займатися любов'ю, де їм тільки завгодно, навіть, як і ті собачки, прямо на траві. Просто в ліжку найбільше зручніше. Ще щось, міс Лілі? – Дивна усмішка засіяла на чоловічому обличчі, повному теплоти і щирості. Очі дивилися уважно, вдивляючись в дівчину, немов вивчаючи і читаючи її, як книгу.