30

- Хотів запитати у вас дещо, - відповів лорд.

- Ну, запитуйте! Мені нема чого приховувати.

- Невже?

- Так. Запитуйте, що завгодно.

- Кажуть, у вас з'явилася племінниця. Це правда?

- Так, це дочка моєї покійної сестри.

- Також я чув, що вона - дивовижна красуня! Таку хоч вночі зі свічкою шукай, не знайдеш.

- Так, і це правда теж. Я бачу, що ви заінтриговані, лорде Берклі?

- Звичайно. Коли ми зможемо особисто споглядати цю красу? - запитав чоловік, даючи графу натяк про те, що він був би не проти позалицятися до його племінниці.

- Скоро.

- Буду чекати з нетерпінням.

- Не раджу вам, лорде Берклі, на щось сподіватися. Моя племінниця не спілкується з людьми вашого кола.

- Дивно, ваша світлість, я думав, що ми належимо з вами до одного кола людей?

Грегор запнувся, адже цей вискочка дійсно підловив його на слові. Але щоб збити цю мерзенну посмішку з його губ, він відповів:

- Не лестіть собі, лорде Берклі. Спершу доживіть до моїх років. А тоді подивимося - до якого кола ви належите?

***

Лорд Берклі привіз маркізу Локвелл до себе додому. Він був дуже злий на його ворога, тому хотів скоріше йому помститися, вдарити по його самому уразливому місцю. Він сподівався, що маркіза що-небудь розповість про нього. І ще він хотів скоріше укласти його колишню коханку до себе в ліжко і хоч цим частково помститися тому.

- Знаєш, я дуже здивувалася реакції Грегора, коли назвала міс Вотерс його коханкою, - поділилася догадкою Грейс, лежачи в ліжку з лордом Берклі. - Правда, я тоді не знала, що вона його племінниця. Він так скипів. Наказав мені ніколи більше так її не називати. Мене це тоді дуже принизило, адже ми з ним провели таку бурхливу ніч. Але коли ти сьогодні сказав, що вона його племінниця, то я зрозуміла, чому він так тоді розсердився.

- А даремно, - сказав чоловік, цілуючи Грейс в губи. - Бачу, ти розумна жінка. Відразу ж здогадалася, що вона його коханка.

- Як?! Він спить з власною племінницею? - страшенно здивувалася маркіза.

- Так, уяви собі таке.

- Йому що мало інших жінок?! - продовжувала обурюватися маркіза. - Спати з власною племінницею! Не можу таке збагнути!

- Я чув, що вона дуже-дуже красива. Просто неписана красуня!

- Але це ж не причина спокушати рідну кровинку!

- Сонечко, у мене є правдива інформація з надійного джерела, що граф Бейлі по вуха закоханий в цю лялечку. Може, вони ще не коханці, але це тільки питання часу. Щоб цей гульвіса, та не уклав в ліжко якесь дівчисько?! Це був би тоді не граф Бейлі.

- А що за джерело? Хтось із наближених графа?

- Так, - відповів лорд, тягнучи коханку знову в свої обійми.

Вранці лорд Берклі встав рано, одягнувся і зібрався піти, не попрощавшись з жінкою, але Грейс прокинулася вчасно.

- Куди ти йдеш так рано? Навіть не попрощавшись! Граф Бейлі на відміну від тебе попрощався зі мною, не збігав ось так таємно, коли я спала.

- Не смій мене порівнювати з цим Бейлі, шльондро! - закричав не своїм голосом чоловік, вдаривши ту долонею по щоці, від чого вона впала на ліжко. - Ніколи! Чуєш? Ніколи більше цього не роби! Зрозуміла, лярво?!

- Так, - відповіла злякано Грейс, тримаючись за щоку.

Вона так перелякалася гніву свого коханця, що колінка стали трусилися і серце гупати в грудях, як навіжене, а зуби цокотіти у роті, неначе годинник. Красиве обличчя чоловіка вмить змінилося, стало потворним і бридким. Жінка не могла собі уявити, що такий красень може виглядати так огидно. Вона навіть засумнівалася в його красі. Можливо, їй примарилося. А ще незліченній кількості людей із вищого кола, котрі також вважали його писаним красенем!

- Я їду на кілька днів з Лондона, - уже спокійно мовив лорд Берклі, лагідно посміхаючись.

За лічені секунди перед маркізою знову стояв дивовижної краси чоловік. А потвора, що щойно була перед нею щезла так же раптово, як і з’явилася.

- Їду в гості до герцога Керрінгтона, який мене люб'язно запросив. У нього сьогодні званий бал. Зберуться знатні люди. Думаю, що племінниця Бейлі теж там буде. Адже вони з дочкою герцога подруги. Побачу нарешті на власні очі, правда те, що говорять або просто так плітки.

- Візьми мене з собою, - почала просити маркіза, в надії побачити графа Бейлі. У ній раптово знову прокинулися ніжні почуття до нього, або просто вони нікуди і не щезали, просто ховалися глибоко всередині серця, заштовхані туди через образу за байдужість його світлості до неї, за те, що він так швидко охолов, подарувавши їй всього лише ніч в своїх обіймах. Їй хотілося знову пережити ту неймовірну ейфорію, котру вона відчувала лише з ним. Грегор Бейлі був дуже ніжним і уважним до жінок, угадуючи усі їхні бажання з півслова і з одного лише погляду. Неймовірної ніжності і уважності бракувало лорду Берклі, котрий брав лише те, що йому хотілося, не даючи взамін нічого із того, що просили його коханки. Бейлі дарував насолоду жінкам, зігрівав їхні самотні душі, в той час, як Берклі просто займався примітивним сексом, задовольняючи тіло, проте лишаючи жіночі серця спустошеними і холодними.