26

Вона затягла його в свою кімнату і зачинила двері на ключ. Мало що! В такому великому будинку завжди знайдуться вуха, щоб підслухати чужі секрети.

- Ти що собі дозволяєш, Грегоре? - несамовито накинулася вона на сина. - Ти забув, що вона твоя племінниця? Вона - рідна дочка твоєї покійної сестри! Або у тебе потемніло в очах?

Чоловік зрозумів, що його мати здогадалася, на що він так уважно дивився і чому. Він не любив брехати власній матері, але іноді йому доводилося це робити. Зараз був такий же випадок. Вона не повинна знати або навіть здогадуватися, які гріховні думки ховалися в голові її сина.

- Ви про що, мамо? - прикинувся він, що не розуміє, в чому його звинувачує матір. - Що я дозволяю собі? Я вас не розумію. Ви мене так швидко витягли з кімнати Лілі, що я навіть не встиг перед нею вибачитися за вашу дивну поведінку.

- Хочеш сказати, що ти не стояв і нахабно не витріщався на власну племінницю? Будеш все заперечувати? - бушувала леді Бейлі.

- Ні, я не заперечую, що на неї дивився, - спокійним голосом відповів Грегор.

- І ти хочеш сказати, що не помітив, якою прозорою була її нічна сорочка в променях сонця?

- Ні, звичайно, я це помітив. Це було важко не помітити.

- Грегоре, ти так спокійно про це говориш?! - обурилася жінка. - Ти, що не розумієш, що це гріх бажати власну племінницю? Ти з глузду з'їхав?

- Що? – вправно вдав обуреність граф. - Мені не почулося? Ви сказали, що я ... Мені навіть соромно про таке подумати, не те, що в голос вимовити. Мамо, як ви могли таке подумати про мене. Щоб я забажав власну племінницю?! Доньку Розалінди! Ви з глузду з'їхали, матінко! Звинувачувати мене в таких страшних речах?!

Чоловік так щиро говорив, що леді Бейлі стала сумніватися в своїх домислах. Вона розуміла, що зайшла надто далеко у своїх підозрах, звинувачуючи рідного сина в таких гріхах, але ж його батько не тільки посмів подумки бажати власну доньку, а й ще зґвалтувати її!

- Але я бачила твої очі, Грегоре, - продовжила вона, але вже спокійніше. - У них я помітила іскорки. Ти так само дивишся на інших красивих жінок, коли бажаєш затягнути їх у своє ліжко.

- Мама, я не заперечую, що побачив більше, ніж би мені хотілося, але в цьому немає моєї провини. Це все сонце. Звичайно, я був зачарований побаченим. Я - ж все-таки чоловік. Але я пам'ятаю, що вона моя племінниця. Я просто на хвилинку задивився. Все-таки пощастить тому чоловікові, який стане її супругом перед Богом і людьми! Щасливчик!

- Задивився він мені! - перефразувала Матильда сина. - Сподіваюся, що ти говориш правду! Але чому ти не сказав Лілі відразу і не відвернувся в сторону, як пристойний джентльмен?

- Мама, уявляєте, як би себе почувала Лілі, дізнавшись, що я бачив її майже оголену! Вона б від сорому померла!

- Так, ти маєш рацію, Грегоре. Чому я про це не подумала сама? - задумалася над цим питанням леді Бейлі. - А замість цього нафантазувала собі, Бог знає що! Накинулася на тебе з такими страшними звинуваченнями! Прости мене, синку, - вибачилася Матильда перед своїм сином. - Я не хотіла тебе образити. Прости, рідний!

- Мамо, мені потрібно йти. Я прощаю вас, і не тримаю на вас образу. Вибачте мене, що покидаю вас, але у мене накопичилося багато невідкладних справ, які потребують негайного мого втручання. Я їду негайно в Лондон.

- Що прямо зараз? - здивувалася графиня. - Може, ти спочатку хоча б поснідаєш?

- Нема часу, матінко, - почав відбиватися Грегор, намагаючись якомога швидше, втекти з власного будинку.

- Ні, ти все-таки на мене образився, - продовжувала наполягати на своєму леді Бейлі.

- Ну, що ви матінко! Я ж вам сказав, що не ображаюся на вас. Просто у мене повно справ, які я закинув в зв'язку з приїздом нашої крихітки Лілі. До речі, побажай їй швидкого одужання і попрощайся з нею замість мене.

Граф поцілував матір у щоку і вийшов, побажавши їй гарного дня.

***

- Лілі, люба! - почула дівчина голос бабусі.

- Що бабусю? - запитала дівчина, відкриваючи двері своєї кімнати.

- Причепурися гарненько. Через годину приїде граф Стоун з сестрою.

- Добре, бабусю. Може, ви мені допоможете вибрати сукню? Я ніяк не можу рішити, що мені надіти. Їх у мене стільки, що я буду дві години вибирати.

- Звичайно люба моя. Із задоволенням.

Вибравши плаття жовтого кольору з допомогою леді Бейлі і, причепурившись гарненько, дівчина спустилася вниз. Там на неї вже чекали гості.

- Міс Вотерс, ви прекрасно сьогодні виглядаєте, - сказав галантно лорд Фредерік, взявши руку дівчини і поцілувавши її. - Ви собі не можете навіть уявити, яке задоволення я відчуваю в вашій присутності.

- Спасибі, мілорде, - подякувала йому Лілі. - А ви як завжди багаті на компліменти.

- Лілі, як твоє здоров'я? - запитала Ребекка дівчину.

- Дякую, Беккі, що хвилюєшся за мене. Зі мною вже все в порядку. А як поживають ваші батьки, ясновельможні герцог і герцогиня Керрінгтони?