25

Шотландія, 1856 рік

Коли Грегор повернувся на кухню, то застав тільки кухарку, яка на його питання про те, де поділася дівчинка, відповіла, що її забрала з собою баронеса Долсен, щоб умити, причесати і одягнути бідну сирітку. Від цих слів йому захотілося накричати на кухарку за те, що та так легко відпустила дитину та ще з такою жахливою жінкою, якою була та. Але він себе заспокоїв, бо вона ж не знала справжню баронесу, не знала її розпусної натури.

Увірвавшись в кімнату Селії, так звали баронесу, Грегор побачив саме те, що лякало його з тих пір, як він дав їй ляпаса за її мерзенні думки і наміри щодо бідної дитини.

- Яке у тебе золоте волосся, лялечко моя! - вихваляла баронеса дівчинку, яка перебувала спереду неї на ліжку, розчісуючи її пишні локони і погладжуючи їх одночасно рукою. Позаду неї сидів граф Бентлі.

- Так, воістину солодке дитя, нічого не скажеш! - голосно шепотів він баронесі на вушко, погладжуючи жінку по її лону, ніби кішку по шерсті, від чого та томно стогнала, облизуючи пересохлі губи своїм язичком від задоволення, яке доставляли вмілі чоловічі пальці.

- Зваблива лялечка! - погодився з ним лорд Нортон, який сидів на пуфику навпроти ліжка, навпроти усіх. - Хоча й ще така маленька!

- Якщо ти будеш слухняною дівчинкою, мила, - продовжила баронеса, - то цей милий дядечко тобі покаже свою солодку цукерочку. І він дозволить тобі її навіть облизати!

- Так, хочу цукерочку, - погодилася радісно дівчинка.

- Що тут відбувається?! - крикнув Грегор, розглядаючи по черзі спочатку баронесу, а потім своїх друзів, герцога Нортона і графа Бентлі, яких не очікував тут побачити.

- Мілорде, що ви собі дозволяєте? - прикинулася, що вкрай обурилася Селія, продовжуючи розчісувати волосся дівчинки так спокійно, наче нічого страшного тут не відбувалося. - Хіба це пристойно, вриватися без стуку до пристойної леді в кімнату без її на те дозволу?

- Містере, Селія - така мила леді, - звернулася дівчинка до Грегора, радісно усміхаючись йому, як тільки його побачила в дверях. - Вона подарувала мені таке гарне плаття! Ось, дивіться! Правда, воно прекрасне?

- Так, люба, воно гарне, - погодився він з племінницею більш спокійним голосом, щоб не злякати дівчинку, хоча насправді йому хотілося порвати тут всіх і кожного присутнього в цій кімнаті пороку і гріху на дрібні кусочки.

Це крихітне створення - дочка його сестри Розалінди! Він не міг в це повірити! Як доля злобно пожартувала над ним! Він зустрів її в такому порочному місці, де не було місця таким маленьким дівчаткам! Хоча і деякі особи вважали якраз навпаки.

Граф Бентлі прибрав свою руку з теплої і вологої печерки баронеси, яка дуже розсердилася через раптове вторгнення непрошеного гостя і через те, що той перервав прелюдію до більш сміливих пестощів та пустощів.

- Ви мені зіпсували все задоволення, мілорде! - мовила злісно вона, перебуваючи в істериці через це.

- Лілі, люба моя, йди сюди, - попросив Грегор дівчинку. - У мене для тебе є подарунок. Він тобі сподобається, обіцяю, маленька.

Дівчинка встала швиденько з ліжка і підбігла до юнака, який взяв її за руку і повів геть з цього порочного місця.

- Знаємо ми, який подаруночок ти хочеш їй показати! - крикнув йому наостанок граф Бентлі. - Але ти забув, що з друзями треба ділитися, а не залишати все ласе тільки собі одному! Це егоїстично з твого боку, друже!

Ці слова застали Грегора на порозі і він сам не знав, як, але зумів стримати себе в руках і вивести дівчинку з кімнати, замість того, щоб накинутися на негідника і віддати тому заслужене  за його мерзенні слова.

***

Рано вранці Лілі прокинулася від теплих променів сонця, що сходило. Вона відчувала себе прекрасно, жару уже не було, кольок у животі теж. Дівчина вилізла з ліжка і відкрила французьке вікно на балкон. Вона знову забула надіти тапочки на ноги, тому повернулася назад в кімнату. Все-таки повітря було ще прохолодним і вологим. Раптом Лілі застигла на місці, побачивши, що хтось спить в кріслі. Вона злякалася і закричала. Від її крику незнайомець швидко схопився на ноги.

- Що таке? Щось трапилося? - запитав він.

Побачивши, що це був граф Бейлі, дівчина заспокоїлася, видихнувши спокійно.

- Ви мене налякали, дядечку. Ви що тут всю ніч провели?

- Так, - відповів граф, помітивши, що Лілі була тільки в одній нічній сорочці.

Промені сонця падали прямо на неї, просвічуючи сорочку наскрізь. Тому Грегор не міг відвести від неї очей. Він стояв, як бовдур, розглядаючи кожну частину її витонченого тіла. Вона була прекрасна, немов Богиня кохання, Афродіта! Ще хвилину і він би накинувся на неї і схопив би її в свої міцні обійми, щоб зробити з нею всі ті речі, яких потребувала його плоть, котра прокинулася одразу ж, як тільки він глянув на прозоре дівоче вбрання, але в цю хвилину увійшла його матінка, таким чином, припинивши агонію його змученого тіла.

- Що тут відбувається? - запитала вона. - Чому ти кричала, Лілі?

- Нічого страшного, бабусю. Я просто злякалася дядечка. Я не очікувала його побачити в своїй кімнаті.