12

Ранок був дуже теплий. Сонце вже в таку рань пригрівало сильно, через це Грегору здалося, що нинішній день обіцяє бути дуже спекотним. Від цієї думки юнакові стало дуже душно, і він зняв сюртук, кинувши його на траву. Розстібнувши кілька верхніх ґудзиків, йому стало легше від прохолодного повітря. Юнак попрямував углиб саду і помітив на лавці сплячу людину. Наблизившись до неї впритул, він впізнав у ній Семюеля Ніколсона, праву руку його батька. Без Семюеля він не міг навіть свої золоті ґудзики застібнути! Але що тоді цей тип робив тут без господаря? Може, граф вже повернувся? Подумав Грегор. Але відразу відкинув цю здогадку через те, що, якби  його батько уже повернувся б у свою Фортецю Розпусти, то про це знали б уже всі. Тим більше охоронці не дозволили б собі так нахабно спати на своєму посту! Значить, це він доставив сюди дівчинку і тепер чекав повернення господаря! Заключив Грегор. «Він мені зараз розповість все! - вирішив він, наблизившись до сплячої людини. - Як? Навіщо? І для кого?»

- Вставай, Семі! - приказним тоном розбудив він Ніколсона, смикнувши того за рукав куртки. - Вистачить валятися на лавці!

- Господарю, це ви?! - в на пів сні запитав Семюель, швидко ставши на ноги.

Він був так наляканий, що було чутно стукіт його зубів. Однак побачивши, хто насправді його розбудив, трохи заспокоївся.

- Ні, це не граф Бейлі, - відповів Грегор, задоволений таким швидким результатом. - Це його тільки сіра копія!

- Мій лорде, що ви тут робите? - здивувався Ніколсон, коли зрозумів, хто його розбудив. - Ви ж повинні бути в Кембриджі в цей час року?

- Мене вигнали за пияцтво, прогули, лайки і розпусту! - пожартував молодий господар, але, схоже, що Ніколсон жартів не розумів. - І за те, що мій батько, король розпусти і пороку, демон вищої категорії, відкрив в цьому місці пекельні ворота до пекла, куди з'їхалися всі дрібні демони всіх рангів і станів для великої спільної оргії!

- Мілорде, я вас не розумію! – Ніколсон смішно витріщив свої все ще напівсонні очі, роздумуючи над почутими словами.

- Семі, друже мій, скажи, будь люб'язний такий, - став питати Грегор помічника свого батька, - що це за дівчинка з'явилася в маєтку? І чому вона повинна тут перебувати до приїзду мого великородного батька? І не намагайся мені брехати, мерзотнику. Ти ж мене знаєш! Я тебе закопаю он на тій галявині власними руками! І навіть мій рідний батечко не здогадається тебе там шукати! Якщо тобі прийде на твій розум така марна і обнадійлива думка.

Ніколсон після слів юнака, став біліший крейди, кусаючи свої губи до крові від страху і паніки. Його сон відразу, як рукою зняло. Йому було добре відомо, що син короля пекельних утіх був не менш жорстоким, ніж його відомий батько. Він заслужив цю репутацію в такому юному віці через ті події, які сталися в минулому році, коли йому було всього сімнадцять. У таверні в п'яній бійці він вбив людину всього одним ударом кулака. Після цього випадку всі стали боятися хлопця і, звичайно, поважати. Сам Грегор вважав це жахливою трагедією, і страшно картав себе за це. Сталося це випадково. Він цього не планував і не бажав. Захищаючись від злочинця, який напав на нього з величезним ножем, Грегор не бажаючи цього, вдарив нападника по голові рукою, і той впав замертво. Після цього інциденту він отримав жартівливе прізвисько Убивчий Кулак. Це зробило його в очах оточуючих дуже сміливою людиною, тому він не став всіх переконувати, що це був нещасний випадок. Йому це було на руку.

- Ця дівчинка - ваша племінниця, пане, - виклав Семюель всю правду, якою вона була насправді, перебуваючи в страху за свою власну шкуру.

Від перших слів Грегору стало погано, але він продовжив з великим інтересом слухати розповідь.

- Елуїза Вотерс, дочка вашої сестри Розалінди і Джеймса Вотерса. Я ледве її розшукав в одному маленькому містечку, що знаходиться недалеко біля Портленда, в північній Америці.

Сестра Грегора була на три роки старшою за нього, але, не дивлячись на різницю у віці він її дуже любив. І вона його теж. Вони часто грали в дитинстві разом, вони були дуже дружніми, і всім ділилися: будь то іграшки або солодощі, будь то дрібні неприємності або дитячі сердечні справи. Брат з сестрою були нерозлучними, поки його не відіслали вчитися в Кембридж. Однак, всі канікули Грегора вони завжди проводили разом, не розлучаючись ні на хвилину. Матінка дітлахів жартівливо називала їх близнюками, при цьому постійно посміхаючись їм. Так було до одного дуже спекотного літа. Спека тоді стояла жахлива. Грегор повернувся з навчання раніше на день, нікого не повідомивши про це. Хотів зробити родині сюрприз. Але сюрприз чекав на нього!

Його матінка повідомила, що Розалінда тяжко захворіла, і її відправили в Америку на лікування. Це стало для Грегора страшним ударом. Тільки розрада матері трохи послабила його страх за сестру, і трохи відволікла його від жахливої ​​правди. Вона говорила, що Розі обов'язково поправиться і скоро повернеться додому. Грегор навіть читав лист, залишений сестрою йому, де вона писала, щоб той не турбувався так через неї. Тільки дізнавшись від слуг, які шепотілися на кухні за спинами своїх хазяїв, що Розалінда насправді втекла з якимось золотошукачем в Америку, він зрозумів, що лист було написано матір'ю, щоб уберегти його від страждань. А вся та брехня була тільки про людське око для вищого суспільства, щоб їх сім'ю не затаврували за ганебну втечу їх дочки з простолюдином.