11

Шотландія, 1856 рік

Грегор відкрив очі. Вся його спина затекла, а ноги жахливо боліли через те, що він заснув прямо на підлозі. Він згадав, що йому снився кошмар. Він ударив баронесу Долсен по щоці долонею через те, що та запропонувала йому таке, від чого у нього волосся заворушилися на голові від однієї лише думки про це. Найгірше було те, що вона дійсно збиралася втілити в життя те, що вона запропонувала. Якою жахливою ​​і розпусною виявилася ця жінка! А він ще збирався з нею побешкетувати трішки! Ну, правда, а що він очікував від жінки, яку зустрів у Фортеці Розпусти?! Що вона буде м'якою і пухнастою, наче кішечка? Ні, він, звичайно, знав, що ця жінка далеко не свята, як і всі ті люди, які збиралися в цьому будинку розпусти і пороку так само, як і він сам. Але вони ж всі були дорослі, а ця дівчинка - ще зовсім дитина! Як можна навіть думати про те, щоб робити такі мерзенні речі з п'ятирічною дівчинкою?! Це в його голові не вкладалося. Він готовий був убити кожного, хто тільки смів помислити про такі гидотні речі стосовно безневинної дитини.

- Ось, так сон мені приснився! - мовив Грегор, розминаючи плече, яке страшно затекло від незручної пози, в якій він заснув. Але відчувши на своїх ногах якийсь вантаж, він подивився вниз і побачив біляве ангелятко, мирно дрімавше у нього на колінах. Він відразу зрозумів, що нічний кошмар був насправді дійсністю, а ще юнак пригадав, що після всього, що сталося довго вмовляв дівчинку вилізти з-під ліжка, але крихітка так і не послухалася його, через що він так і заснув на підлозі. Але поки він спав, вона все-таки вилізла з-під ліжка і зручно вмостилася на його ногах.

Спостерігаючи за тим, як солодко спала маленька дівчинка, Грегор і не помітив, як стало світліше. Її рученята так мило обіймали його коліна, на яких вона влаштувалася, немов, він був найдорожчою людиною для неї у всьому білому світі. Її дихання було спокійним, а лице - радісним. Вона виглядала такою щасливою, що він позаздрив її здатності так легко забувати всі жахіття, які з нею траплялися. У нього це так просто не виходило. Раптом дівчинка відкрила очі і солодко посміхнулася йому.

- Доброго ранку, сонечко! - привітав він маля. - Добре спалося?

- Доброго ранку, містере, - відповіла дівчинка, швиденько піднявшись на ноги, коли помітила, що спала на колінах у чоловіка. - Спалося мені добре, спасибі, що запитав. А як тобі спалося, містере?

- Я також спав добре, спасибі, що запитала, - вирішив він трішки подражнити дівчинку. Адже вона так смішно витріщала очі і морщила свій носик, обдумуючи його слова, через що він не зміг встояти перед спокусою, щоб ще разок її  подразнити, запитавши:

- Ну, що, мила, як на рахунок сніданку?

- Сніданку? - повторила дівчинка, задумавшись, при цьому наморщивши свій лобик, від чого у неї між очей з'явилася зморшка, яка буває тільки у дорослих. - А курочка буде?

- І курочка, і твердий сир і всілякі смачні солодощі, - посміхнувся Грегор, грайливо доторкнувшись до кирпатого носика вказівним пальцем, від чого вона радісно посміхнулася йому у відповідь, зігріваючи цим його самотнє серце.

Грегор взяв дівчинку за руку, і вони пішли на кухню в пошуках сніданку. Лілі всю дорогу співала дитячу смішну пісеньку, поки вони не прийшли в місце, де було дуже тепло, і звідки доносився смачний аромат їжі.

- Доброго ранку, мілорде, - привітала юнака кухарка, яка місила в цей час тісто.

- Доброго ранку Бетті, - також привітався Грегор.

- Що робить тут ваша світлість та ще в такий ранній час? - поцікавилася жінка приблизно сорока років від роду дуже гладкої форми, хоча це й не дивно, якщо врахувати, де вона проводила майже весь свій вільний час. - Ваші друзі лорд Бентлі і лорд Нортон уже також сюди заходили в пошуках чого-небудь холодненького, аби охолодити їх глотки після нічної гульні, яку вони влаштували напередодні. Бачте, їх шлунки горіли вогнем від міцних напоїв, які лорди дозволили спробувати минулої ночі.

- Доброго ранку, місіс Бетті, - вставила несподівано Лілі, перервавши довгий монолог кухарки.

- Що це за дівчинка, лорде? - запитала дуже обережно жінка, мабуть, подумавши те саме, що і служниця Жаннет і баронеса Долсен, які бачили дитину минулої ночі у нього в кімнаті.

- Я не знаю, хто вона, - чесно відповів юнак. - Правда, звуть її Лілі. Якийсь чоловік її залишив тут до приїзду мого батька. Ти часом не знаєш, хто він або може ти бачила якогось незнайомого чоловіка тут вчора?

- Господарю, ви мене вибачте за мою чесність! - голосно і сміливо сказала кухарка, припинивши місити тісто, і злобно подивившись на молодого юнака. - Але тут кожен день стільки нових незнайомих осіб з'являються, що я не тільки не можу пам'ятати всіх їх, але також і не бажаю запам'ятовувати їх розпусні фізіономії!

- Гаразд, Бетсі, - вирішив Грегор припинити цю безглузду розмову зі служницею. - Мені потрібно нагодувати цю дитину. Тому я і зазирнув сюди особисто.

- А ось в чому справа! І що бажає юна міс? - запитала кухарка більш спокійним голосом, звертаючись до дівчинки.

- Курочку, - відповіла Лілі, сідаючи за величезний кухонний стіл.

Поки крихітка снідала, Грегор вирішив дізнатися, чи не бачив хто людини, яка привезла сюди Лілі. Вузькими коридорами, він вийшов в хол. Але в цей час доби тут було порожньо, втім, як і в інших частинах будинку. Гості, які приїхали напередодні, все ще перебували в своїх опочивальнях, перебуваючи чи то в обіймах сну, чи то в обіймах жарких, сплетених тіл. Біля вхідних дверей Грегор помітив охоронців, що солодко спали, тих, що вчора намагалися зловити дівчинку. Вирішивши їх не будити, молодий лорд попрямував в сад, оминаючи ненависних йому чоловіків.