4

Леді Бейлі, вдова покійного графа Бейлі і мати нинішнього графа з самого ранку була дуже схвильованою. Вона нервувала з приводу приїзду Елуїзи. Служниця Дейзі вже приготувала їй кімнату зі східного боку. Ця кімната виходила вікнами на сад. Тут був чудовий краєвид, особливо вранці.

- Ти всі наряди поставила в шафу? - запитала леді Бейлі стурбовано у служниці.

- Так, міледі, - відповіла Дейзі. - Як ви мені і веліли.

- Слава Богу, що кравчиня встигла все зробити до приїзду нашої Лілі.

- Тільки б міс Вотерс була такої ж статури, що і її покійна матінка, леді Вотерс.

- Якщо вона буде трохи вищою або нижчою Розалінди, то нічого страшного в цьому не буде. Плаття просто підженуть під її зріст.

- А туфельки і черевики, і чоботи для верхової їзди?

- Ну, з цим буде складніше, - зізналася леді Бейлі, задумавшись. - Але я замовила по дві пари  різних розмірів. І їх можна буде поміняти на потрібні.

- Садівник зрізав букет найкрасивіших лілій, і я їх вже поставила в вазу в кімнаті міс Вотерс.

- Можеш йти, Дейзі. Скажи, щоб Теренс прийшов в сад.

- Як скажете, леді Бейлі.

Служниця пішла, залишивши хазяйку одну. Жінка попрямувала в бік саду. Вона дуже любила його, тому що цей сад був гордістю родини Бейлі. Багато поколінь трепетно ​​ставилися до нього і, тому сад Бейлі вважався одним з кращих в окрузі.

Леді Бейлі, вдова покійного графа Бейлі була жінкою ще дуже красивою, як для її віку. Їй вже виповнилося в грудні п'ятдесят чотири роки, але виглядала вона на десять років молодшою за свій вік. Притому її життєрадісність і манера одягатися зіграли особливу роль в цьому. Матильда любила бувати на різних балах, званих обідах, в театрах, де було багато молодих людей. Вона любила говорити, що вона живиться їх молодістю, як вампіри кров'ю людей. Така її манера розмовляти також робила її дуже екстравагантною жінкою. Хоча більшість жінок вважали довгу молодість графині не подарунком Всевишнього за її красиві очі, а наслідком її бурхливого особистого життя, яку вона вела всі ці роки. Таким способом вона підтримувала свій організм в постійному тонусі, не даючи йому, завчасно постаріти. Все це разом робило її дуже завидною партією для багатьох вдівців, які не бажали старіти на самоті. Та й безліч з них хотіли повчитися у вдови всього того, чого навчив її покійний чоловік. У нікого не викликало сумнівів в тому, що графині не було рівних у вмінні і виконанні подружніх обов'язків!

- Леді Бейлі, ви мене кликали? - почула вона голос дворецького.

Жінка повернулась і уважно подивилася на нього. У Теренса була смаглява шкіра і чорне волосся. І також як і його господиня, він виглядав молодшим за свій вік. А було йому вже шістдесят років.

- Так, Теренсе, - відповіла жінка. - Мені треба з тобою поговорити.

- Від чого сумує, моя міледі? - запитав ніжно дворецький, слідуючи за жінкою.

- Ох, наша маленька Лілі! - почала вона. - Наша крихітка! Як вона важко жила без нас всі ці роки! Чого її там навчили в цьому пансіонаті для відсталих дівиць?

- Для благородних міс, леді Бейлі, - виправив її дворецький.

- Не супереч мені, Теренсе! - розсердилася злегка вона. - Якщо я говорю для відсталих, значить, так воно і є!

- Слухаю, моя міледі. Як вам буде завгодно!

- Ти тільки уяви, дорогий Теренсе, - піднявши очі до неба, продовжила леді Бейлі. - Чому її там навчили? Молитися цілими днями? Або вишивати хрестиком?

Теренс слухняно кивав головою, в усьому погоджуючись з господинею.

- Вона, напевно, виросла сірою мишкою? - продовжувала леді Бейлі, заламуючи долоньки. - Ох, Теренсе, мій дорогий, я так страждаю, так страждаю!

Вона взяла дворецького за руку.

- Якби ти тільки знав, міг відчувати те, що я відчуваю.

- Я вас розумію, моя леді. - Теренс накрив її долоню своєю і міцно стиснув, лагідно і з розумінням дивлячись їй в очі.

- Я так винна, так винна перед нашою Лілі! - Ніяк не могла заспокоїтися леді Бейлі. - А ще більше я винна перед її матір'ю. Розалінда була такою юною і наївною тоді.

- Ви ні в чому не винні, моя дорога міледі, - заспокоював він її.

- Та винна, Теренсе, винна, - наполягала вона.

- Ні, моя міледі. Вам же було навіть невідомо про існування цієї дівчинки до минулого тижня, поки молодий лорд не повідомив вас про це.

Дворецький Теренс дуже добре вивчив свою хазяйку, і знав всі плюси і мінуси її характеру, тому він намагався відвернути її від її ж докорів сумління, заводячи все далі вглиб саду.

- Однак я винна перед Розаліндою за те, що не вберегла її від хтивих ручищ Едварда. І саме через це вона втекла з першим-ліпшим, щоб сховатися від домагань цього мерзотника, чиєю дружиною я була стільки років. Як я могла цього так довго не помічати, Теренсе?! Чому Розі мені не довірилася і не розповіла всю правду? Чому такий жах стався з нею в її ж власному будинку, де її повинні були плекати і оберігати від будь-яких негараздів і жахіть цього світу? Я повинна була її оберігати, Теренсе! Саме я! Тому що я була її матір’ю! Я повинна була здогадатися про те, що зробив Едвард з власною дочкою!