3

Всього пів року тому вся великосвітська знать Лондона і його прилеглих округ була в жалобі з приводу кончини шостого графа Бейлі, який помер після року перебування в інвалідному кріслі через наслідки інсульту. Він не міг ходити, не міг навіть сидіти без сторонньої допомоги. А останні два місяці він не міг навіть говорити. Багато хто вважав, що це була розплата Зверху за його гріховний спосіб життя, який він вів, поки його не розбив параліч. Про це не говорили хіба, що самі пристойні і виховані сім'ї або глухонімі.

Покійний чоловік Матильди, леді Бейлі, за життя був ще тим розпусником! Його ніщо не могло втримати від його плотських бажань і утіх: ні дружина, ні народження спадкоємця, ні роки, ні плітки. Багато дивувалися, як його бідна дружина стільки років терпіла такого розбещеного чоловіка, яким був він. Подейкували, що він влаштовував таємні оргії в своєму далекому маєтку в Шотландії, куди він частенько навідувався, звичайно ж, без дружини. Туди з'їжджалися самі закоренілі холостяки і розпусники всієї Англії, котрим було наплювати на світську думку, тому що їхні титули і гроші затуляли рота і очі на всі ці речі, які там відбувалися. А відбувалося там таке, що соромно було навіть напівпошепки це вимовляти в респектабельних будинках!

Едварда, графа Бейлі, називали королем пекельних утіх, а його таємний шотландський маєток - Фортецею Розпусти. Там відбувалися такі речі, про які не могли навіть помислити самі розбещені сластолюбивці пороку і гріху.

Постійними гостями цього «царства Камасутри» були також «благопристойні жінки», які нудьгували від одноманітності подружнього життя. Або чиї чоловіки не були здатні доставити їх дружинам таку насолоду, на яку вони заслуговували в повній мірі. Їх розпусні голівки придумували такі способи отримання задоволення, яким багатьом чоловікам ще потрібно було вчитися і вчитися. Самою їх улюбленою грою була «інквізиція». Мотузки й прути були там повсюди. І прив'язували там не тільки жінок, а й чоловіків. Такого солодкого покарання не бажали хіба, що імпотенти або фригидні жінки. Шкіряні батоги, атласні пов'язки на очах, жорсткі мішки на головах, різні дивні предмети, що імітують чоловічі фалоси - всі ці речі використовувалися, щоб приносити коханцям більш яскраві спалахи оргазму і задоволення.

Подейкували, що на найбільші свята вони привозили в цю Фортецю Розпусти не тільки своїх коханок, але також і дружин. А жінки - своїх чоловіків, щоб ті повчилися майстерності виконання подружніх обов'язків: доставляння насолоди. І потім у великому колі обмінювалися ними зі своїми побратимами по розпусті. Їм подобалося дивитися, як їх дружин і чоловіків або коханок і коханців на їх же очах оприходують чи їхні близькі друзі, чи то сусіди, то чи їхні родичі. Це робило їх задоволення ще більш яскравішим і сильнішим. І вони вважали цей ритуал дуже гуманним, оскільки поділитися зі своїм ближнім найдорожчим, що у них було, - це було самим найбільшим проявом доброти і братської любові!

А на травневі дні у них був самий дикий ритуал розпусти! Вони привозили туди незайманих-рабинь, куплених чи в азіатських країнах, чи то в Африці, чи дочок бідних селян, батьки яких хотіли таким чином отримати за їх «незайману чистоту» трохи грошенят, і позбавляли їх невинності в цьому брудному маєтку пекельних утіх. У них там проводився аукціон. Бідних дівчат, роздягнених догола, ставили по черзі на столи, як експонати виставки, щоб багаті клієнти могли гарненько розглянути товар і оцінити всі їхні принади. А після покупки вони дивилися на те, як «куплений товар розпечатували» на очах усіх присутніх. І після позбавлення їх цнотливості бідних дівчат роздавали і іншим членам Фортеці Розпусти, щоб і ті могли сповна насолодитися їх все ще вузькими «брамами до раю».

Ходили чутки, що деякі титуловані особи, але збіднілі або ті, хто програвся в пух і прах, привозили туди своїх дочок! Таким жахливим способом вони покращували своє матеріальне становище, продаючи їх цноту цим розпусним створінням, наплювавши, таким чином, на все святе, що було в цьому світі.

Говорили, що король пекельних утіх також привозив свого сина Грегора в цю обитель пороку, коли тому ще не виповнилося й десяти років. І бідний хлопчик був свідком того, як треба «жити по-чоловічому». Як казав сам граф Бейлі: «Нехай хлопчик вчиться тому, як треба догоджати жінкам з малих років, адже йому колись доведеться самому керувати цим королівством розпусти!» Зрозуміло, що хлопчина пристрастився до тілесного пороку з дуже раннього віку. А потім в більш зрілому віці він навідувався сюди вже за власним бажанням.

- Так він робить це і зараз. Після смерті батька його призначили наступним королем пекельних утіх. Тепер Фортеця Розпусти належить йому. Чи не так?