Розділ 11

Еліза
Я сиділа на лавці, коли вже почали приходити діти. Марк і Матвій — брати Гліба, з якими я познайомилася, — виявилися дуже веселими й смішними. Це було дивно, адже Гліба я завжди сприймала як звичайного спокійного хлопця, і точно не як веселуна.

— Ну нарешті, — заскиглив Марк, дивлячись, як мій батько ступає на поле до трибун, де всі сиділи.

Гліб ішов позаду мого батька, і я одразу піднялася. Він сказав щось братам, а тоді покрокував з поля, і я, махнувши батькові, швидким кроком почала його наздоганяти.

— Ти зараз зайнятий? — гукнула я.

Чорт, який же він швидкий! Я не встигаю за його ногами, наче за ластами.

— Та… думав прогулятися. А що?

Гліб зупинився, повернувшись до мене, і я швидко зрівнялася з ним, ставши поруч.

— Не проти моєї компанії?

Гліб посміхнувся.

— Це ти типу мене як на побачення запрошуєш?

Мої щоки спалахнули, і я притиснула до них долоні.

— Побачення? — перепитала я, глянувши на нього.

Це справді так виглядає? Гліб засміявся.

— Та я пожартував. Пішли. Просто прогуляємося. Ти ж на батька чекаєш?

Я кивнула.

— І… куди ми підемо? — спитала я, крокуючи поруч із хлопцем.

— Тут парк недалеко є.

— Там, де в мене сумку вкрали? — я глянула на нього, піднявши брову, і він посміхнувся, кивнувши.

— Точно. Але ж там красиво. Ти раніше була в ньому?

Я заперечно похитала головою.

— Ні. Я ж тільки нещодавно сюди приїхала, ти ж знаєш. І до того ж після тієї ситуації… знаєш, не дуже горю бажанням знову в ньому гуляти.

Гліб знову посміхнувся. Схоже, батько не зіпсував йому настрій, і це радувало. Цікаво, про що ж вони говорили?

— Ну-у-у-у… я був під час першого матчу в команді ногу підвернув. Але ж це не означає, що поле було не те, і я більше ніколи на нього не виходив?!

Я закотила очі.

— Це інше. В тебе просто не було вибору. Хочеш грати у свій футбол — виходиш на поле. А ні — тоді ні.

— В тебе зараз, у принципі, також немає вибору, — сказав він, і це змусило мене зупинитися й скласти руки на грудях.

— Чому це?

Гліб також зупинився, повернувшись до мене.

— Я планую йти саме в той парк. Зараз ми гуляємо разом, тому… ти також підеш до нього. До того ж, Елізо, можливо, я в переході теж не хочу більше ходити, бо ти в ньому мене вдарила. Але ж ходжу. І, до того ж, минулого разу я тебе успішно врятував. Цього разу, думаю, рятувати не доведеться, та все ж… я завжди готовий.

Він смішно вклонився, і це змусило мене вголос засміятися й опісля рушити за хлопцем. Він зігнув руку в лікті, і я миттю всунула туди свою долоню.

— Що ж, мадемуазель, переконаний: у такому випадку до вас ніхто не наблизиться.

Я похитала головою. І це я ще нещодавно казала, що Гліб — не смішний? Я багато чого про нього не знаю, і зараз була в цьому переконана.