Розділ 9: Закон не знає жалю

Суддя Пшеничкович витяг з-під сидіння кочергу та поворушив дрівця в спині. Потім розім'яв шию. Це такі ритуали підготовки до роботи.

- Щоб тяга була кращою, - сказав він.

Хай робить, що хоче, це йому не допоможе відправити мене на смертну кару. А от у Прокурорки було більше шансів. Ця сердита жінка нахилилась над своїм столом та продовжила на нас тиснути:

- Згідно з Європейським Кодексом Прав від тисяча шістсот сорок другого року, зображення оголеного тіла є порушенням норм сільського господарства. А в наш скрутний час, це дуже суворий злочин.

- А ще в тому документі, - перебив її суддя, - порушенням є носіння труби в голові. Тоді що, я також злочинець?

А Пшеничкович, походу, може з нею нормально сперечатись. Прокурорка почервоніла та ледь не луснула. Слина на її губах запінилась та зашипіла від гніву.

- Ви хочете вбити порушників, чи займатись софістикою?!

- Я просто кажу, що та редакція документу не актуальна.

- Добре, у нас їх ще сорок штук. Виберемо ту, яка підходить і грохнемо злочинців.

В цю мить затріщав Верстат Справедливості. Його поршні стукались та гриміли, змушуючи корпус трястись. З-під заварених швів вилітав чорний дим - так працював Закон. Оператор ліг на підлогу та закрив голову руками, чекаючи вибуху.

Але нам пощастило. Замість безглуздої смерті, ми отримали безглуздий юридичний захист. Верстат виплюнув новий аргумент:"Склад паперу, на якому нанесені всі редакції Європейського Кодексу Прав, не відповідає стандартам типографічного виробництва. Він містить сульфат ртуті та домішки урану, що може призвести до пригнічення когнітивних здібностей людини. Це порушує об'єктивність суджень".

Прокурорка надмінно помотала головою. Її цей аргумент, очевидно, не вразив.

- Ртуть і уран вже як десять років визнані безпечними для споживання Харчовою Гільдією Планети, - усміхнулась вона. - Ми не в часи Великого Ультиматуму живемо, зараз люди розумніші.

- Я згоден, - кивнув суддя, - аргумент Верстата відхиляється.

Ніхто і не думав, що буде легко, хоча, я дуже роздратований, що так багато часу йде на якусь нісенітницю. Нам потрібно більше простору для реально валідних аргументів.

Через хвилину суд почав викликати учасників на допит. Це і буде наша можливість відбиватись. Митрополит Горо встав перед суддєю, накривши собою всіх людей навколо. Поклав руку на Конституцію Европейського Заліничного Братства та озвучив клятву не брехати суду, собі та тваринам.

- Яке ставлення Церкви до відеоматеріалу, який ми сьогодні розглядаємо? - запитав Пшеничкович.

Настав час.

- На справді, те, що зображено на тому відео, - почав Горо, - може і є порушенням, з точки зору формальних законів, але воно чисте морально.

Прокурорка розкотисто засміялась, вишкіривши довгі гострі зуби.

- Ви знущажетесь з нас, Митрополите?

- Ні. Ці жінки мучениці. Шляхом художнього перебільшення, вони показують нам земні плотські страждання. В наш цинічний час потрібно мати повагу хоча б до мистецтва. Ми не повинні перетворюватись на варварів, які бездумно ганяються за інструкціями на паперах.

Дивно, але ці слова змусили суддю замислитись. Його дим став рідкішим, не таким темним. Дрова почали менше тліти і активніше саме палати. Хороша тяга.

- Хоч ваші слова і не вписуються в норми мого протоколу, я прийму їх до уваги, - сказав Пшеничкович.

Навколо ставало все більш спекотно - Капітолій нагрівався. Його металеві стіни почали скрипіти через розширення. Довелось скинути піджак. Крапельки поту просочились на скронях.

- Далі я хочу послухати учасниць цього відеоматеріалу, - сказав суддя. - Хай пані Аліса та Бургунтугані Ганді вийдуть і розкажуть нам свою думку. Це дуже важливо, кожне слово записують наші секретарі.

Це було помітно. За півтора слухання, вже було написано більше десяти тисяч сторінок стенограми. Огрядні фоліанти нависали над спинами замучених секретарів. Ось куди йдуть всі небагаточислені дерева. І це тільки початок. Краще б вони пішли на папір для статті про рукоблудство наркоторговців.

Далі до судді вийшла Аліса та Бургунтугані. Вони знали, як їм краще з'явитись на суд, щоб ніхто не порівнював їх з образами в нашій рекламі. Дівчата закрили повністю свої тіла синтетичними комібнезонами. Приховано було все, навіть обличчя з очима, жодного шматочка шкіри не було видно.

- Як ви поясните вашу участь у цих зйомках? - спитав суддя.

Першою заговорила Аліса:

- Нам дуже потрібні були гроші. Наша академія втратила все. Кожен професор нашої кафедри тепер живе на вулиці.

- І це дає вам виправдання порушувати закон? - підняла брову Прокурорка.

- Смерть в бідності не знає слова "закон". Тим паче, ми нікого не вбили, ніхто не постраждав. Відео не може нашкодити людині, це розходиться з фізикою реальності.

Суддя насупився.

- А от тут ви помилаєтесь, - сказав він. - Одного разу моєму племіннику на голову впав відеомагнітофон з повною фільмографією Сильвестра Сталонне. Відео ледь не вбило його.

Що ж, дівчата знаходились явно у слабкій позиції. Їм взагалі не вдавалось втриматись перед натиском цих бюрократів. Мені навіть дещо шкода їх стало. Зараз я не можу їм допомогти. Треба ще трохи потерпіти.

Продовжити захищати свою честь почала Бургунтугані:

- Ви взагалі розумієте, що відео - це просто швидке перелистування статичних зображень? В нашому випадку, там був лише короткий танець у незвичному антуражі. Це не те саме, що розбита голова магнітофоном.

- Швидке перелистування зображень? - задумався Пшеничкович. - Ви хочете сказати, що провокували у глядачів епілексію... чи як там її? Епілепсію?

- Так, епілепсію, - хитро кивнула Прокурорка.

Жахіття. Ми отримуємо удар за ударом. Але мені не потрібно давати слабину, ми зайшли надто далеко, шляху назад вже немає. Я відчув як піт стікає по шиї за пазуху. На щастя, одяг ще не промок. Я одразу після пробудження увалив на себе півфлакона дезодоранту "Cold Come". Поки що він тримався... і я також.