Розділ 8: Битва без кулаків

Вечором я вирішив освіжитись в душі. Вода тут жорстка, іржава, пахне рубаною жерстю. Завтра моя спина покриється червоними пухирцями та, ймовірно, трісне в парі місць. Це звичайна плата, щоб змити з себе бруд. Щоб отримати чистоту, потрібно пройти страждання. Власне, як і всюди в житті.

Завтра друге слухання. Кажуть, суддя вже набрав двісті кіло брикетів, топити буде весь день. В честь цього, Капітолій прикрасять гусячим пухом та бурими гобеленами короля Людовіка Першого. Естетика важливіше за правосуддя. Поки ці ідіоти будуть милуватись дешевим оздобленням, я буду пудрити їм мізки, тупим козлам.

Рука крутнула кран і важка вода перестала шкрябати мою спину. Я м'яко видихнув та висякався у раковину. Стало значно краще. Правда, номери в цьому готелі були діряві, чутно весь балаган за стінами. Через тріщину у формі свастики я добре бачив, як три офіцери іноземного легіону курили та грали в карти.

Надмухані парфюмом павичі, ось як вони виглядали. Армійська розбещеність мене завжди дратувала.

- Не знаю, якась це все чепушня, - сказав перший, пускаючи дим. - Нам платять за те, щоб ми аксельбантами трясли чи воювали? Я вже давно не стріляв у людей.

Другий перехилив келих пива, потім витер вуса-проволоки та додав:

- Нічого, після суду поїдемо на австралійський фронт. Кажуть, там від пустелі вже три піщинки залишилось - все розбомбили. Отам реальні бабки і слава.

- Блін, - напружився третій, - я не зможу. Мій чоловік зараз в парижі в Парижі, він не пустить мене воювати. Переймається за майбутню сім'ю.

- Чоловік?

- Так. Чи ви не чули? Я ж рік тому вийшов заміж за рідного брата.

- А-а, точно, - кивнув перший. - З Гомезом. Не думав, що у вас все так серйозно. А як ти зміг вийти за брата?

Той поправив кашкет із червоним серпом і сказав:

- Ну ми ж в Європі живемо. Тут все можна.

Що ж, по ним одразу видно все ставлення до нашого судилища. Половині присутніх байдуже, а значить - я зможу діяти рішучіше. Ці хлопці будуть лише вухами ляскати, від них проблем можна не чекати. Наскільки я знаю, завтра на слухання вони прийдуть без командира. Бідолаха зараз в героїновому трипі, йому не до нас. Це також чудовий бонус.

Витираючи голову порваним рушником, я почув, як у мої двері хтось постукав. Що за гості в такий пізній час? Я підійшов до входу, на порозі стояв Афанасій Павлович. Розплетена краватка висіла на шиї. Його сорочка вся зім'ялась та просякла потом.

- Пробач, що в такому вигляді, - заговорив начальник. - Треба було випустити пар. Нагамселив парочку волоцюг у провулку.

- Я можу вам чимось допомогти? - потрібно бути тактовним.

Він помотав головою.

- Можна я просто зайду?

- Так... звичайно, заходьте.

Переступивши поріг, Афанасій Павлович зірвав із себе морку сорочку, оголивши шорсткі ребра. Бліда сіра шкіра хрустіла за кожним його рухом. Настрій у нього був кепський. Завалившись у крісло, він прийнявся гратись пальцями зі своїм кострубатим пупком. Це був такий антистрес чи якийсь язичницький ритуал - точно сказати неможливо.

- Матвію, як ти весь час тримаєш себе в руках? Я от... розвалююсь від люті.

Треба його підбадьорити, це міцна спина нашої редакції. Я підійшов ближче та присів на край столу, заваленому банками місцевої ром-коли та серветками з запахом копченого сала.

- Я просто сконцентрований на справі, - сказав я. - Ми з Платон змогли вмовити Митрополита Горо встати на наш бік. Все йде дуже непогано.

- Ой не знаю. Є в мене якісь сумніви. Євпаторій навіть з бункеру боїться виходити.

- Ну, він у нас завжди такий був. Його гонор швидко розвалюється, коли на горизонті з'являється хоч одна реальна проблема.

Афанасій Павлович опустив голову, та прикрив лоб долонею. Це було схоже на розпач, але я не був певен до кінця.

- Це все так важко... - сказав він. - Я просто хочу крові, чому вони не можуть визвати нас на бій на арені? Я б довів, що ми невинні в чесному бою. Навіщо ці паперові тортури? Ох...

Мій голос став твердішим.

- Скоро все закінчиться. Я вам обіцяю.

На справді, мені ніколи його до кінця не зрозуміти. Він - людина, яка застала Олександра Македонського, Чингісхана, Наполеона, для нього тисячоліттями все вирішувалось силою. Але зараз інші часи, вони потребують витонченості. Ножі краще підходять для ударів у спини, ніж для відкритого бою. Така їхня конструкційна перевага.

Пам'ятаю, як ще немовлям мене тягло по конвеєру Людиноробного Комбінату. Я тоді був таким безпорадним, дрібним і незначним. Коли на сідничках залишили QR-код з моїми біометричими даними, я голосно плакав. Пройшло багато років, але глобально змінилось тільки моє ставлення до всього. Тіло досі крихке, досі слабке. Тому я завжди дію головою, так спокійніше живеться.

Слухання почалось одразу з ранку, десь о шостій годині, сонце тільки виривалось з-під горизонту. Так було зручніше, бронза Капітолію ще не встигла нагрітись, легше працюватиметься. А от під вечір тут вже буде запарована лазня.

Цікаво, що реваншисти римського права приїхали першими. Їхні кам'яні пики мені не подобались. На фоні легіонерів, цих мудаків не вийде чимось відволікти, купити, чи залякати - принципові покидьки. Ходять чутки, що вони скріпили союз на крові, коли купались у ванні з баранячими тельбухами.

Але якими б суворими вони не виглядали, я був налаштований сьогодні на войовничий тон. Одягнувся відповідно: важкий барбарисовий піджак, шкіряні штани та крокодиловий чепчик з алмазною головкою на верхів'ї. Охоронці на вході виглядали усміхнено, блистіли від гарного настрою. Радісно впускали всередину усіх, окрім комісії ООН, бо на них всім було начхати.

- Якийсь ти сьогодні напружений, - сказала Платон.

- Ні, все нормально. Навпаки, я готовий розірвати кожного.

- Хах, дивись, тільки сам не порвись.

Їй від усього було весело. Вона зовсім не сприймала суд серйозно. Можливо, це і добре. Не можу судити, подивимось на результат.