Розділ 7: Ось вона - справжня сила

Я гадки не мав, про що говорив цей божевільний. Мені потрібна його підтримкуа в суді, тому треба бути готовим підтримати будь-яку маячню - ось, що головне. Проблема була лише в тому, що підійшовши до нього, більше не можна було відійти, бо з усіх боків він був. Я не знав, як мені орієнтуватись.

- Мегалокопропод, - продовжив Горо, - це загадка пізнього неоліту. Він вимер не через льодовикові періоди чи антропологічне втручання, ні... його згубила власна сила.

- Тоді якщо він давно вимер, навіщо вам взагалі його шукати? Який сенс в такій колекції, тим паче для церкви?

Обличчя Митрополита сплюснулось, напружилось у далеких роздумах.

- Ця істота - мученик. Вона померла ні за що, тому я хочу віддати шану стражданню цього звіра. Я - переконаний християнин, і я дуже поважаю відданість інших, навіть якщо це тварина. Всі ми раби Божі.

Я кивнув, вже перебираючи в голові варіанти майбутні варіанти дій.

- Що ж, тоді почнемо пошуки.

Його важка рука різко вклалась мені на плече, ледве не розтрощивши ключицю. Моя шкіра посиніла від навантаження. Легеня стиснулась, дихати було майже нереально.

- Тільки не думай, що я закрию очі на твою вульгарну грішну порнографію. Голе тіло повинно мати чіткі критерії перед тим, як бути зображеним. Мораль вище звірячих інстинктів.

- Кожна... людина заслуговує бути голою... - важко вичавив я аргумент. - Всі ми голі... від природи. Ох...

- Але не всі мають право це показувати. Саме тому я ховаю своє тіло під рясою.

Я впав на коліна, але продовжував триматись. Мені було дуже важливо його перехитрити, знайти лазівку у його переконаннях. Те, який він могутній - це дуже добре, такий союзник буде на вагу нікеля. Потрібно його дотиснути.

- Те, що ми зняли, - продовжив я, - це не тупа порнографія, як вас намагається переконати суддя Пшеничкович. Ми зняли чисту форму, яка показує людське тіло таким, яким воно є в найскрутніші часи. Ви тільки вдумайтесь, дві жінки, можливо материнські фігури... вони засипані піском, позаду кричать корови... Боже... ох... на них летить молоко. І... все, що вони можуть робити, це пити алкоголь, щоб стримати безкінечний біль. Наше відео - це неприкрита реальність, абсолютна правда. Тому я й прийшов до вас по справедливість.

Цікаву брехню я вигадав. Але чи поведеться він? В цю мить складно відповісти, біль затьмарив мій розум. Мізки розколотило наче міксером.

- З такого боку я на це не дивився, - відпустив моє плече Горо. - Цікавий аргумент.

Я з облегшенням видихнув та піднявся, спершись на нагріті сонцем підовши. Вони аж розм'якли.

- Ви маєте донести до суду правду! - сказав я. - Ви маєте нам допомогти.

Хмурий лоб Митрополита розслабився. Видно, щось в моїх словах його зачепило. І слава Богу, бо ще секунду я б не прожив, у такому стані. Я озирнувся та розвів руки, показуючи йому, що готовий до всього.

- Але ти... допоможеш мені знайти залишки Мегалокопропода, - його палець ткнувся мені в груди, ледве не проколовши ребра наскрізь.

- Звичайно. Давайте прямо зараз!

Не все було так просто. Пошуки того, чого не бачив взагалі ніхто у світі - були серйозною проблемою. Митрополита ніхто не сприймав всерйоз, в жодній книжці не було й слова про якогось там "Мегалокопропода". Жоден археолог не знав нічого, що було б хоч трохи схоже на це. Але він щиро вірив у його існування і вимагав знайти.

Саме тому, для пошуків "неолітичного монстра", мені потрібно було підключити допомогу. Я подзвонив Платон і домовився про зустріч. Задача була тривіальною - зробити правдоподібний муляж скам'янілостей Мегалокопропода.

- Куди ти нас втягнув, клоуне? - заговорила Платон, підкуривши рідкісну бартерну цигарку.

- Маленька авантюра, ти ж знаєш, як я їх люблю.

- Мені подобається твій стиль дії, але... зробити те, що ти хочеш, буде непросто. Ти ж в курсі, що Митрополит Горо, минулого року, захистив дисертацію на тему "Детальний аналіз скам'янілих залишків органічних істот" в Інституті Ядерного Апокаліпсису?

Це було реальною перепоною. Пластикова підробка, або собачі кістки тут точно не підійдуть. Нам був необхідний переконливий муляж, такий, що змусить повірити в себе навіть божевільного професіонала Горо, професора палеонтологічних наук та людину із зором сто пя'тнадцять відсотків.

І от тут і почалось справжнє мистецтво, яке я ніколи не цінував. Разом з Платон ми звезли на склад триста кілограм некальцинованого коксу. Його потрібно було обробити, наче це реалистічні залишки тварини. Так як гіпотетичний Мегалокопропод жив у часи Неоліту, то його скам'яніння не повинно бути надто сильним.

Ми скріпили каміння в кілька великих сегментів, висвердлили штук шість отворів та начинили їх кістками якогось дохлого борова, присипали мохом та облили спиртягою. Останнє - чисто по приколу, щоб пробити ніс Горо. Потім занурили все це у землю та засипали на десять годин, поливаючи зверху водою. Бруд мав всмоктатись в цей "скелет".

- Думаєш, це спрацює? - спитала Платон.

- Зараз я вимажу ще зверху його солідолом, скажу, що знайли залишки під хімзаводом. Думаю, він повірить. Скажу, що кляті роботяги забруднили екземпляр відходами.

Наступного дня я відвіз до Горо свій муляж. Десь глибоко всередині кублилось маленьке хвилювання, але я затоптав його уявними черевиками насмерть. Зараз не до нього, мені потрібен союзник в суді за будь-яку ціну. Емоції - це дурнувата перепона.

Митрополит зустрів Мегалокопропода з непідробним ентузіазмом. Він гучно сміявся та кружляв навколо нього. Я вже було хотів посміхнутись, але раптово в ньому прокинувся підступний скепсис.

- Свинячі кістки? Що це за хрінь? - придивився Горо.

- Біля хімзаводу стояв м'ясокомбінат. Видно, хтось вивалив сміття на історичну реліківію.

- Сволоти. Нічого святого в них немає.

Відмазався. Але це ще було не все. Його широкі ніздрі прилипли до муляжу та глибоким подихом засмоктали запах.