Розділ 6: Люте протистояння

Слухання завершилось тільки через двадцять вісім годин після початку. Все через те, що результати рішень судді Пшеничковича повинні були по черзі розглянути реваншисти римського права, Гільдія Науковців, Митрополит Горо та дев'ять офіцерів іноземного легіону. Без їхніх коментарів у трьох екземплярах ніякого суду бути не могло. Проігнорували лише комісію ООН, бо всі вважали їх жалюгідними ідіотами.

А так, нас випустили вже з ватяними ногами та важкими головами. Верстат Справедливості аж задимівся під кінець, довелось вилити на нього чотири відра води.

Але, все було не так погано. Принаймні, Платон не визнали суб'єктом звинувачення, так як її агрегатний стан не відповідав нормам. Тільки тверді тіла могли розглядатись у юридичному полі. На жаль, їм цього було мало, тому Прокурорка відправила позов на розширення пунктів особ, які можуть розголядатись в суді. Вона вимагала додати туди рідких, газообразних та плазмових суб'єктів. Отже, вже наступного слухання, все зміниться не на нашу користь.

До того моменту, Платон в безпеці. Вечором ми повкладались в тугі ліжка гостьового готелю "Гумус". Я всю ніч пролежав, стромляючись очима в стелю, думав про те, як мені краще всіх їх розвалити. Негідники дуже жадали нашої поразки.

Коли я тільки прийшов працювати на типографію, років п'ятнадцять тому, мені казали, що газети застаріли і ніхто їх більше читати не буде. А тепер... нашу газету судить півпланети і за цим спостерігають всі інші видавництва. Інтернет став надто дорогим, дорожче за воду і хліб, тому паперова преса - це все, що залишилось у людства.

Вся стеля мого номеру покрилась конденсатом. Це був піт сотень жильців, які змусили готель запріти від вологи. Повітря було важким, з нотками солі та аміаку. В нас дома було так само. Світ всюди однаковий, всюди нецілісний.

І... це було добре. Аргументи суду безглузді та примітивні. Якщо вони борються з нами таким методами, то я буду діяти дзеркально. Наш захист також буде безглуздим і примітивним. Яка різниця? Головне, щоб у фінальному рішенні позначки стояли навпроти правильного поля, все інше - повна маячня.

Зранку я випив дві чашки грубої кави з нотками чорногорського вугілля. Серце розколотилось як стара буржуйка з тріщинами на боку. Свідомість пробило якоюсь невидимою силою, це було прекрасно.

Вийшовши на балкон, я сперся на перила та зробив повний вдих. Розмішаний зі свинцем кисень збадьорив не менше за каву.

- Бачив, що про нас пишуть? - підійшла Платон з трьома газетами конкурентів.

- Вже видоюють із нас соки?

- Ага, тільки глянь на це:"Чмошники отримують по заслугах" - і це самий м'який заголовок. Мені дуже подобається ось ця стаття від газети "Титани Сенсу":"Лошари будуть горіти в пеклі і ми всі цьому раді, відкриваємо шампанське і танцюємо весь день". Цей заголовок не вліз навіть в три рядки.

Я надпив ще тіршки кави. Шматочки вугілля заскрипіли на зубах.

- Якось слабенько, - підмітив я. - Минулого року, коли "Dead Presidents" отримали звинувачення у тероризмі, ми писали жорстокіші заголовки. Їм ще до нас як до Місяця.

Платон очевидно насолоджувалась реакцією наших опонентів. Для неї це була просто розвага, щось схоже на гру у футбол, чи читання ґей-фентезі про орків у Афганістані. А я от не дуже задоволений. Преса деградує, вони не можуть навіть нормально експлуатувати наше горе. Невдахи. Євпаторій, напевно, також ображений їхньою беззубістю.

- А як там Євпаторій та Афанасій Павлович? - запитав я. - Як вони суд переживають?

- Ну... Афанасій Павлович вже застрелив дві людини.

- Нічого страшного, за таке не судять.

- А от Євпаторій, схоже, серйозно наляканий судом. Купив собі бронежилет, найняв трьох охоронців та переїхав у тимчасовий бункер.

- Він завжди був обережним. Логічно.

Нам також потрібно бути готовими до боротьби. Суддя Пшеничкович та безіменна Прокурорка не дадуть нам спокою. Особливо ця зла баба, в неї пустий паспорт, в неї немає особистості, є тільки зло всередині. Вона точно з нами гратись не буде.

Перед тим як почнеться друге слухання, тобто післязавтра, я вже збирався діяти на випередження. Потрібно зустрітись з одним із ведучих фігур засідання - Митрополитом Горо. Якщо мені вдасться вплинути на нього, шансів на перемогу у нас стане значно більше.

Дуже важливо діяти швидко. Піджаки не чекатимуть, поки ми мнемося на місці, будуть бити з порогу.

Я замовив таксі. Люксембург дуже славився своїми перевезеннями. Возять людей тут в багажниках, зв'язаними, з кляпами в роті. Правила є правила. Це приниження, яке я мав витерпіти задля вищої цілі.

Водій приїхав по мене через двадцять хвилин. Це був огрядний чолов'яга без голови. Він не говорив зі мною, тільки вказував пальцями, куди лягати. Затягнув мене сталевим тросом, наче я моток дров. Ого... це було справді боляче. Багажник весь пропах соляркою та жиром. Схоже, ще годину тому тут возили свиней.

І хоч до церкви було всього пара кілометрів, їхали ми довго. Таксист двічі зупинився покурити на заправці. Потім когось добряче відмолотив так, що навіть не бачачи цього, я ледь не зомлів сам. При цьому, страшно уявити, яким чином він курив без голови. Я все-таки не з нижчого класу, не звик до типової рутини злиденних волоцюг. Для мене це було в новинку.

А потім... мене просто висадили. Водій жбурнув мою тушу об землю, наче я мішок картоплі. Це було не страшно, схоже на батьківський прочухан. Але потім він заїхав мені черевиком по ребрах - ось це вже було зайвим. Скоріше за все, йому не сподобалась моя надмінність. Ну нічого, він може вдарити мене ще хоч тисячу разів, я не змінюсь.

Таксі поїхало геть. Вставши на ноги, я обтрусився від сажі та пилу. Сліди Великого Ультиматуму ніколи не втрачали можливості заплямувати одяг. За це я їх і ненавидів.

Церква виявилась пустою. Навіть неприємно холодною. Її пустота прорізала тіло наскрізь і від неї не можливо було заховатись. Наче я зайшов у морозильну камеру для коров'ячих тушок. От тільки моя власна тушка відчувала тут себе чужою.