Розділ 5: Довгі руки правосуддя

В своїх статтях я завжди любив зачіпати соціально важливі теми, такі як: аутизм на робочому місці, легалізація торговлі дітьми, контрабанда вицвілих бушлатів із Індонезії. Кожна тема мала зривати кірку зі свідомості суспільства, оголювати його рани.

Тепер... суд над нашим видавництвом стане ґрунтом для нових заголовків. Тільки не наших. Конкуренти вичавлять із цієї теми все до останньої краплі. Наша волокіта буде обгризена до кісток та вилизана досуха. Ми станемо поживним контентом для лінивих роззяв, які не можуть підняти дупу з дивану.

Я не боюсь цього. Це дуже очікувано. Така плата за те, що оступився. Сьогодні доведеться захищати свою честь і я був готовий до цього. Платон сміялась із цієї ситуації, пропонувала навіть поставити гроші на нашу поразку. Їй було легше, в неї є сім'я, яка може покрити її втрати. У мене не було нікого, тому сміятись я буду потім.

Вже зранку мало початись слухання, але перед цим була важлива церемонія у церкві. Сам Митрополит Горо, представник Берлінського Патріархату, повинен був освятити нашу процесію. Всі вчені, солдати та юристи поставали на коліна перед хрестом. Не позвали лише комісію ООН по порнографії - всім на них байдуже.

Митрополит Горо розмахував кадилом. Ладан димів над головою судді. Це був важливий обряд. Як вони казали, тільки з божою поміччю з'явиться правосуддя. Мені хотілось просто, щоб усе це повшидше закінчилось.

- Сьогодні дуже важливий день, - сказав Митрополит. - Сьогодні... ми визначимо долю грішників, які чомусь, вирішили що порнографія з гладкими жінками важливіша за порнографію з худими жінками.

Поруч зі мною стояли навколішки Аліса та Бургунтугані. Було помітно, що Горо вони не подобались. Хоча він сам був ширше за них двох. Настільки, що на око неможливо було оцінити масштаб цієї людини. Митрополит заполоняв майже весь простір церкви, він був більшим за усіх нас. Платинова ряса дзвеніла подолами та рукавами, поки його могутня, але заморена рука занурювала кропило у свячену воду.

Я заплющив очі і краплі одразу полетіли на рушниці солдат іноземного легіону. Потім полетіли на халати академіків Гільдії Науковців. Потім... на мантії юристів. Наш одяг наскрізь просяк та провис, став важким. Знявши з лиця окуляри, я протер їх об край сорочки. Тепер можна було переходити до суду.

Ми всі перемістились у Капітолій. Головний зал здавався безкінечно високим зсередини. Вітер гудів під чорною стелею. Гострі люстри наче списи дивились на голови людей знизу. Якось гидко від цього. Мені більше подобались тісні стіни власного кабінету.

І от нас всіх розсадили по чорних гранітних лавах, накритих брезентовими скатертями. Керосинові лампи освітлювали зал та шипіли як змії. Цей вогонь був знаком розкоші - тут немає метану, значить можна палити.

Слухання повинен вести суддя Пшеничкович. Мені він ще з церкви не сподобався. Це був єдиний суддя на весь Євросоюз, який не вдягав на голову білу перуку з підв'язаними ланцюгами "Lacoste". І у цього була вагома причина. В нього з черепу простягалась довга чорна труба, вкрита віковою сажею.

Пшеничкович не був звичайною людиною. Він жив за рахунок згоряння дров у своїй спині. Дим виходив з його голови. Поза очі його звали "мужик-димохід", або просто "пічка". Ця анатомія дозволяла йому домінувати над іншими, бо у дров більша калорійність, ніж у звичайних продуктів. Його мозок був дуже ефективним. Принаймні, так нас намагались переконати.

- І так, - встав суддя, - слухання по справі видавництва "Dog Shielt" оголошено розпочатим.

Нас звинувачували у, так званому, "неправомірному зображенні еротичних об'єктів у просторі публічної оцінки непідготовлених верст населення". Боротись із цим буде складно. Афанасій Павлович розраховував, що ми зможемо скинути тяжкість звинувачення, якщо доведемо, що у нас була не якась там вульгарна картинка, а порнографія державного характеру.

З адвокатом було також непросто. Бюджетним особам було заборонено брати цю справу, а приватні задрали такі ціни, що ми не могли їх потягнути. Довелось використовувати універсальний варіант - Верстат Справедливості. О так, це дивовижно паскудний пристрій - чавунний коробок з трьома важілями, який реагував на озвучені звинувачення і раз на десять секунд випльовував аргументи захисту.

Верстат Справедливості був ненадійним, часто рвав папір, міг зажувати руку оператора, або навіть вибухнути. Але, з точки зору юридичних стандартнів, вважався найчеснішим камертоном закону.

Оператор потягнув за важіль та витер піт з лоба, ледь не зірвавши собі руки від напруги. Верстат загудів, потужна вібрація змушувала наші лави трястись. Прокурорська група мало не попадала на підлогу усім складом.

- Ну що там?! - обурився суддя.

- Воно лізе, - схопився за голову оператор, - лізе! Боже!!!

Із чорної щілини виплюнуло лист із аргументами захисту. Його одразу було зачитано:"Фігурант слідства повинен мати властивості твердого тіла. Це означає, що звинувачення повинно розглянути агрегатні властивості суб'єктів суду та їхню здатність до біологічного існування та здатність до соціальної діяльності".

Сива жінка-прокурорка, закурила нітрогліцериновий випарювач та напружила брови. Вона була готова нас роздерти. Саме такі люди й були нашими опонентами - жорстокі як звірі, але з дипломами розміром як двері зерносховища.

- Суду та всім присутнім і так відомо, що суб'єкти живі і розумні, - сказала вона. - Аргумент не валідний.

Суддя Пшеничкович почухав голову та запитав:

- Точно?

- Так, - запевнила Прокурорка. - Вони зробили непоправне діло. Створили огидну порнографію і мають понести за це покарання - смертну кару.

Опустивши очі, суддя задимів у стелю. Дерев'яні чурбачки тихенько тріщали з його спини - це був процес мислення.

- Добре, - продовжив він, - я готовий розглянути всі нюанси цієї справи. Я хочу подивитись на смертну кару, але для цього потрібні серйозні підстави. Тут багато роботи.