Розділ 4: Віддача

Коли я лягав спати того вечора, то майже горів зсередини. Я сяяв як новорічна гірлянда під час короткого замикання. Мені здавалось, що я літав кімнатою, був невловимим. Це був мій маленький кишеньковий тріумф. Того ж дня, я змонтував відео, додав брутальної музики та віральний текст. Все було так, як я і планував.

Але... наслідки виявились зовсім іншими. Сталось те, на що я аж ніяк не розраховував. У божевільного світу виявилась якась своя дивна, химерна совість, яку неможливо було зрозуміти.

Справа в тому, що перший день, після трансляції реклами, пройшов абсолютно прекрасно. Тираж газети розлітався швидше, ніж блискавка могла підірвати трансформатор міської лікарні. Про такий успіх Афанасій Павлович та Євпаторій могли тільки мріяти. Але потім все посипалось.

Вже наступного дня до нас надійшов лист, це був судовий позов. З нами збирався судитись весь Євросоюз за неприкриту пропаганду порнографії в інтернеті та на ТВ. Справа була дуже серйозна, з Америки прилетіла ціла колегія топових суддів. Деякі з них відомі як реваншисти римського права.

- Які ж ви суки! - волав на весь офіс Афанасій Павлович. - Ви закопали нашу справу!

- Почекайте, - вступилась Платон. - Це лише позов. Їхні звинувачення абсурдні. Ми можемо легко їх побороти в юридичному полі.

- Ні, я найму кілерів. Вони розстріляють весь суд та їхні сім'ї.

Мені подобалась рішучість начальника, але тут він ведверто перегинав палицю. Платон мала рацію, це лише дрібний удар в спину від бюрократів. А наша спина міцна - витримає навіть десятки ножів.

- Наша реклама рве всі рейтинги, - заговорив я. - Зайві вбивства лише зіпсують нам репутацію. Це поганий іміджевий крок. Давайте краще будемо з ними судитись. Давайте покажемо, що ми відкриті для чесної сутички.

Я не був певен до кінця, але схоже, мої слова його дещо переконали.

- Цей хлопець правий, - додав Євпаторій. - Як би мені не хотілось його зарізати за цю підставу, але все так і є. Нам потрібно судитись чесно.

Афанасій Павлович присів на край дешевого карбонового стола. Видно, навіть сама думка замінити насильство діалогом була для нього важкою ношею. Старий звик, що в Античності люди діяли жорсткіше. Сучасна мораль здавалась йому м'якою та безглуздою. Але "Закони Хаммурапі" давно замінили на міжнародне право і з цим треба змиритись.

- Боже... як же мені далі жити з цим? - заплакав Афанасій Павлович. - Я так сумую за колесуванням та мідним бичком. Як же ми деградували за всі ці століття.

Ми троє підійшли до нього, обережно, без засудження. Обійняли та притиснулись з усіх боків. Його потрібно було заспокоїти, переконати, що варварство поки що невигідне. В такі моменти консервативність старшого покоління мене починала дратувати.

- Гаразд, - врешті погодився він. - Ми підемо в суд. Один раз можна й пограти за правилами.

- Все буде прекрасно, - запевнила його Платон.

Слухання мало пройти в Люксембурзі під наглядом іноземного легіону та комісії ООН по правам етичного розповсюдження порнографії. Кажуть, навіть Гільдія Науковців приїде до міста, відклавши роботу над Філософським Каменем на потім. Це їхня перша поява після завершення четвертої фази Великого Ультиматуму.

Добирались до Люксембургу ми потягом. Вагони проносились крізь безкрайні пустки, які колись були вкриті лісами, крізь висушені каньйони, які колись були ріками та дивились на помаранчеве небо, яке вже ніколи не буде блакитним.

Перед виїздом я випив триста грамів рисової горілки, щоб вирубитись, але вже через півгодини я прокинувся. І більше не міг заснути. Щось змушувало мою свідомість терпіти весь цей бридкий шлях, наповнений запахом нітрогліцерину та сажі.

А їхали ми довго, бо залізничну лінію вже давно переробили. Тепер вона стала більш звивистою, крутою та кривою. Все для того, щоб локомотив випадково не заїхав у згусток метану та не вибухнув. Це вже давно стало буденністю.

Саме місто зустріло нас довгими низькими руїнами, які колись були багатоповерхівками. Обвалені стіни присипали цукровою пудрою та заглазурували для вигляду діяльності цивілізації. Наче тут хтось живе, але це не зовсім так. Населення Люксембургу зменшилось з сорока мільйонів до восьми. І ці вісім мільйонів худими тінями блукали між пустих будинків та насолоджувались вічним літом.

Попереду був високий стометровий Капітолій із чистої бронзи. Відблиски пекельного сонця сліпили всіх нас тільки однією думкою про нього. Саме тут і буде наш суд.