Розділ 1

Ірина під’їхала до занедбаного будинку та ще раз глянула на адресу, чи бува, вона не помилилася. Двоповерховий дерев’яний маєток накритий старою черепицею посеред лісу не викликав довіри, так само як і його мешканці. Жінка важко зітхнула та вийшла з автомобіля. Недарма ж вона здолала довгий шлях. Піднявшись сходами, Ірина ступила на широку терасу. Підійшла до дверей і гучно постукала.

На порозі з’явився вродливий молодий чоловік з густою чорною шевелюрою зачесаній на бік. Сірі очі пронизані смутком уважно вдивлялися у її обличчя. Від такої уваги Ірина почувалася незатишно. Вона натягнуто посміхнулася і таким жестом сподівалася розрядити напружену атмосферу.

— Добрий день! Я по оголошенню, ми розмовляли телефоном. Ви стверджували, що у вас є ліки, які подовжують тривалість життя та дарують вічну молодість.

Від своїх слів, Ірина подумки засміялася. Не вірилося, що цей чоловік зможе прибрати хоча б зморшки біля очей, а про вічну молодість він явно перебільшив. Незнайомець кивнув:

— Так, все вірно. Мене звуть Мирослав, проходьте до будинку.

Чоловік зробив крок убік й Ірина пройшла всередину. Підлога одразу озвалася скрипом та повіяло холодом. Просторий хол здавався похмурим, а душі відчувалася важкість. Чоловік запросив до вітальні. Камін з ліпниною прикрашали статуетки тварин, біля нього на картатому килимку стояли два крісла, а масивні дерев’яні сходи вели на другий поверх. Стіни оббиті деревом лише до половини, а іншу половину займали бежеві шпалери з червоними квітами. Чоловік вказав рукою на диван. Ірина сіла, напружено витягнувши спину. Мирослав залишився стояти та, переплівши пальці у замок, склав їх на животі.

— Отже, ви хочете отримати вічне життя та молодість, — більше стверджував ніж питав. Жінка кивнула й він продовжив, — я можу вам це дати. Але все має свою ціну. Що ви готові віддати, щоб отримати бажане?

— Я так розумію мова йде про велику суму?

– Гроші – це ніщо, папірці, які швидко горять, вони мене не цікавлять. Я питаю про щось справжнє. Чи готові ви заплатити високу ціну?

— Так, але, що конкретно ви маєте на увазі? — Ірина помітно розхвилювалася. Чоловік говорив загадками й це дратувало. Мирослав взяв зі столу склянку з фіолетовою рідиною та простягнув жінці:

— Випийте і отримаєте вічне життя та молодість.

Ірина недовірливо взяла склянку. Піднесла до рота та відчула аромат герані. Вона скривилася:

— Це хоч мене не вб’є?

— Ні, вічне життя може виявитися не таким солодким, як очікують. Пийте.

Ірина налаштувалася та швидкими ковтками почала пити напій. Гіркота спустилася горлом, та розпалилася вогнем у животі. Жінка скривилася і поклала склянку на стіл. На дні утворилася фіолетова рідина. Вона підійнялася та заповнила всю склянку.

Майже одразу, Мирослав почав змінюватися. Його обличчя вкрилося зморшками, чорне волосся заплела сивина, і зникла рівна постава. Чоловік мало нагадував себе колишнього і лише сумні сірі очі здавалися знайомими. Від несподіванки Ірина скрикнула та приклала руку до рота:

— Як таке можливо?

— Це все будинок. Саме він дає вічну молодість та життя. Гляньте у дзеркало.

Ірина підвелася та підійшла до старенького трюмо. Звідти на неї дивилася молода дівчина з русявим волоссям. Саме такою Ірина була в молодості, коли ще не фарбувалася у яскраво рудий колір. Жінка кинулася до дзеркала і жадібним поглядом вивчала обличчя. Вона не знайшла жодної зморшки! Ідеально вродлива, молода й здорова. Навіть біль у попереку минув і коліно більше не дошкуляло.

— Я вражена. Якщо чесно, то не думала, що це спрацює, а ви зробили навіть більше, ніж я очікувала. Як довго триватиме ефект?

— Вічно, — чоловік ошелешив зізнанням. Одягнув капелюха, та додав, — поки залишатиметися в будинку. Тепер ви хранительниця маєтку. Нарешті я позбувся цього тягаря. Випивши зі склянки, ви звільнили мене від обов’язків, взявши їх на себе.

— Про що ви? Можете говорити зрозуміліше? — у грудях Ірини закрутилося хвилювання.

— Ваша плата — це життя у цьому маєтку. Будинок повернув вам молодість, а за це ви повинні жити тут. Ви не зможете покинути маєток. Максимум, куди він вас випустить – це тераса. Навіть за хвіртку ви не зможете вийти. Насолоджуйтеся вічним життям на самоті, адже гостей будинок не любить і шкодить їм. Проте не хвилюйтеся, у коморі завжди повно їжі, вона сама поновлюється, так само як ця склянка зі зіллям.

Чоловік говорив про маєток, як про живу істоту. Ірині здавалося, що вона збожеволіла. Не просто прийняти його миттєву старість та її молодість. Мирослав вийшов на вулицю. Ірина побігла за ним, проте як тільки вона ступила на сходинку, її вдарило струмом та відкинула назад. Жінка впала на підлогу. Невидима стіна не випускала її з будинку. Ірина підвелася:

— Я не хочу. Я передумала.

— Пізно! — чоловік вийшов за хвіртку та здавався щасливим.

— Невже немає способу скасувати дію зілля?