Деякі речі трапляються саме тоді, коли ти їх не очікуєш.
Деякі — ти просто не здатен побачити.
У гріха багато облич. У диявола — ще більше.
Бог бачить усе. Але не люди. Не людські очі. І не завжди — людське серце.
Поруч із нами відбувається безліч подій, яких ми не помічаємо.
Іноді вони стосуються наших найрідніших.
Іноді — б’ють просто в нас.
Є удари, після яких важко підвестися.
Після яких важко дихати.
Важко продовжувати боротьбу.
Іноді в серці з’являється порожнеча. Велика. Глибока.
Вона не просто болить — вона поглинає.
Затягує думки, спогади, відчуття.
І від людини залишається лише оболонка.
Не всі здатні воювати з цією темрявою.
Людина може витримати біль. Може витримати фізичні страждання.
Але найстрашніше — це втрата сенсу.
Коли ти більше не розумієш, для чого живеш.
І заради чого.
У цей момент ти починаєш втрачати себе.
Це перший крок у безодню.
Крок у порожнечу.
І відповідей може не бути.