Пластиковий лицар
IV. Останній акорд
Віктор встав, відчувши, як хруснуло в коліні. Він пішов на кухню. Там, біля смітника, самотньо стояла порожня пляшка з-під «Моршинської».
Бультихаєв повільно простягнув руку і взяв її. Пальці звично охопили виїмки на пластику. Він стиснув її.
“Кр-р-р-ч…”
Пляшка «вдихнула» і «видихнула». Цей звук відлунив у його голові, як голос старого друга. Віктор зробив короткий замах у повітрі, імітуючи той самий удар із дитинства. Повітря розрізав свист. На мить він знову відчув ту дику, первісну впевненість.
Але в сусідній кімнаті телевізор почав рекламувати пральний порошок, а за стіною заплакала дитина сусідів.
Віктор посміхнувся сумно, але спокійно. Він обережно поставив пляшку назад у кошик. Лицар не зник, він просто пішов у запас.
— Спи, Ван Дамме, — тихо сказав Бультихаєв, вимикаючи світло. — Завтра понеділок. А понеділок — це таке «інферно», де навіть капроновий меч не завжди допомагає.
Але, лягаючи в ліжко, він ще довго чув у вухах те саме: «Оле, оле, бартмале...» — гімн непереможних хлопчиків із пластиковими пляшками, які колись вміли рятувати світ, просто стиснувши руку сильніше.
2026 рік
#468 в Сучасна проза
#862 в Фентезі
#188 в Міське фентезі
Відредаговано: 30.03.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
