Пластиковий лицар
ІІ. Бій титанів
Раптом звук телевізора став фоном, а стіни кімнати розсунулися. Віктору знову вісім. Він не в кріслі, він у самому центрі залу, на червоному килимі з візерунками, що нагадували мапу невідомої планети.
У руках Віті два капронових мечі. Лівий — півторачка з-під «Оболоні», правий — струнка пляшка з-під мінералки «Поляна Квасова». Ці пляшки не сміття, вони лицарі.
— На отримуй! — малий Вітя з розмаху б’є пляшку об пляшку.
“Тюк-тюк! Хрусь!” Пластик пружинить, видаючи той самий неповторний звук — «дихання» капрону. Пляшка в лівій руці — це його Ван Дамм. Вона пом’ята, етикетка наполовину відірвана, але вона непереможна. Вона б’ється за справедливість, за ту останню краплю умовної «оковитої», яку відібрали вороги, а армія порожніх пляшок з-під ситра під диваном.
Тоді Вітя Бультихаєв не знав, що таке курс долара чи заборгованість по комуналці. Він був богом цього пластикового світу. Він стискав капрон, і той підкорявся його волі. Кожен удар був справжнім. Кожна перемога — остаточною.
#468 в Сучасна проза
#862 в Фентезі
#188 в Міське фентезі
Відредаговано: 30.03.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
