Пластиковий лицар
І. Ритм пустелі в місті П.
Вечір у місті П. зазвичай мав присмак пилу та дешевої розчинної кави. Віктор Бультихаєв сидів у кріслі, яке вже давно вивчило рельєф його хребта. На екрані старого телевізора, що час від часу йшов дрібними «мурашками», розгорталася драма.
Це було «Інферно». Ван Дамм неголений, у спітнілій шкірянці й з вічним похміллям в очах, брів крізь розпечену пустелю. Ось банда Хоганів забирає в нього мотоцикл. Ось один із покидьків, гидко гигочучи, відбирає пляшку спиртного. Едді Ломакс падає на коліна, він розчавлений, він ніхто... Але Віктор знав: зараз почнеться. Зараз заграє та сама мексиканська гітара, і «п’яний майстер» прокинеться.
— Оле, оле... — прошепотів Віктор, намагаючись згадати ту дивну мелодію з дитинства. — Бартмале... чи як там воно було?
#468 в Сучасна проза
#862 в Фентезі
#188 в Міське фентезі
Відредаговано: 30.03.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
