Пласка Земля

У довгу полярну ніч на антарктичній станції "Академік Вернадський" час тягнувся дуже повільно. Здавалося, що з моменту ранкового підйому до вечірнього відбою минала ціла вічність. За вікном панувала темрява нескінченної ночі, навколо один і той же знайомий до дрібниць інтер'єр станції, до того ж ще й одні й ті ж самі обличчя невеликого колективу полярників.

У таких умовах ні в якому разі не можна було довго сидіти без діла. Могли розвинутися апатія та депресія. Адже не було нічого страшнішого для людини в полярну ніч, ніж безвихідь, туга та байдужість. Деякі полярники могли замкнутися в собі, своєю чергою у колективі почнуться конфлікти, сварки та непорозуміння. А це вже негативно позначиться на роботі всієї станції.

За таких часів навіть невеликі події, як-от випадково розбита склянка з чаєм під час вечері або ж перепалка дизелістів з приводу засміченого масляного фільтра, сприймалися колективом як новини світового масштабу. Полярники захоплено обговорювали їх по кілька днів поспіль.

Щоб уникнути загрози одноманітності, життя на станції було чітко налагоджено та йшло своєю чергою за заздалегідь встановленим розпорядком: полярники працювали, приймали їжу, відпочивали й спали.

Науковці займалися біологічними, геофізичними та метеорологічними дослідженнями. Регулярно запускали метеозонди, вивчали магнітне поле Землі та спостерігали навколишнє середовище. До того ж науковцям віддалено допомагали українські науково-дослідні інститути, київський інформаційно-обчислювальний центр, криголам “Ноосфера” й орбітальна станція “Трембіта”.

Лікар на "Вернадському" була єдиним полярником, якій всі бажали якомога більше сидіти без діла. Але попри все це, вона була готова до будь-яких несподіванок: від зубного болю до складної хірургічної операції. Доктор пильно стежила за здоров'ям полярників, проводила медико-фізіологічні спостереження та експерименти.

У вільний від роботи час лікар спорудила у підсобному приміщенні невелику теплицю з потужними ліхтарями, в якій вирощувала зелену цибулю, редиску, кріп та петрушку. На жаль у неї поки що ніяк не виходило виростити помідори й огірки, але вона наполегливо працювала у цьому напрямку.

Кухар намагався порадувати полярників різноманітністю страв. Принаймні, наскільки це було можливо з урахуванням обмеженого асортименту продуктів на складах та в холодильниках станції. Додатково кухар ще завідував місцевою пивоварнею. Як-не-як на “Вернадському” працював свій власний бар і свіже антарктичне пиво в ньому було дуже таки доречним.

● ● ●

На станції торік побудували летовище та криголам "Ноосфера" доправив сюди два перші реактивні літаки АН-74.

Ці повітряні судна були спеціально розроблені на заводі “Антонов” для використання в тяжких кліматичних умовах полярних широт. Їхні двигуни були значно підняті над крилами, щоб унеможливити потрапляння снігу в турбіни під час зльоту і посадки з необладнаних аеродромів. Були встановлені додаткові акумулятори й підігрівачі для запуску двигунів та допоміжної силової установки під час наднизьких температур. Універсальне колісно-лижне шасі дозволяє літакам експлуатувати як звичайні аеродроми, так і вкриті снігами простори Антарктиди.

Екіпаж кожного літака складався з капітана, другого пілота, штурмана, бортінженера та радиста. На робочому місці штурмана додатково був розташований блістер – випуклий ілюмінатор, який значно розширював огляд і допомагав орієнтуватися у просторі.

Хоча один з літаків прибув у транспортному, а другий в експедиційному виконанні, вони обидва розроблялися як універсальні, тож відносно швидко на базі кожного з них можна було обладнати дослідницьку лабораторію, медичний пункт, пасажирський салон чи транспортну платформу.

Повітряні судна давали змогу вченим проводити цілу низку унікальних досліджень, а також перевозити вантажі та пасажирів по всій Антарктиді.

Разом із літаками "Ноосфера" доставила два повних екіпажі льотчиків і бригаду авіаційних інженерів у складі трьох осіб. Я очолював цю бригаду.

Чесно кажучи, нам завжди було чим зайнятися на станції. В ангарах стояли літаки, які ми ремонтували, налагоджували та перевіряли. За необхідності переобладнували їхні салони під поточні потреби. Також ми брали участь у вантажно-розвантажувальних роботах і час від часу допомагали в слюсарній майстерні.

Вечорами, у вільний від роботи час, усі на станції розважалися як могли: читали книжки, майстрували, тренувалися у спортзалі та дивилися художні фільми.

У перші місяці зимівлі я захоплювався читанням фантастики. Благо на станції була досить таки велика та різнобічна бібліотека. Але з часом я перейшов на суто наукову літературу. Одного вечора, як зазвичай, я відпочивав у бібліотеці з книгою в руках і слухав інструментальну музику на вініловому програвачі. Живий аналоговий звук був просто чудовий, а запас платівок дійсно невичерпний.

Я саме закінчував читання журналу про новітні дослідження Антарктиди. Мені дуже подобалося дізнаватися про нові відкриття на крижаному континенті. Перегорнувши останню сторінку, я поставив журнал на місце й почав шукати на книжкових полицях що-небудь нове.

Мій погляд впав на книжку з назвою "І все-таки вона пласка", присвячену теорії пласкої Землі. На полярній станції, серед безлічі наукових книжок, вона мала такий же самий химерний вигляд, як амулет із жаб'ячих лапок, висячий на безтіньовому світильнику в стерильній хірургічній операційній.

Я погортав книгу. Вона містила безліч мальованих ілюстрацій. Що не дивно, я так і не знайшов у ній жодних креслень, графіків, таблиць, формул та інших обґрунтувань, властивих серйозній суто науковій літературі.

– Чому б і ні? – я знизав плечима та влаштувався з книгою в кріслі.

Я вважаю, що наш світ занадто багатогранний та маловивчений, тому будь-яка навіть найдикіша теорія має право на існування. Її потрібно з початку неупереджено розглянути та дослідити, а вже потім або прийняти, або категорично відкинути. Принаймні чим пласка Земля гірша за привидів, інопланетян, полтергейст, снігову людину, вампірів, перевертнів, телепатію та все те, що належить до сфер загадкового та непізнаного?