П'ятеро сонечок

— Іринко, ти б хотіла поїхати завтра на дачу? — весело звернулася до дочки Олена, роздивляючись новий величезний акваріум із вбудованим островом.

— Мамо, але ти ж обіцяла, що ми завтра поїдемо на зооринок і купимо двох водяних черепах, — ображено пробубоніла тринадцятирічна Іринка, розчісуючи своє довге світле волосся.

— Не хвилюйся, доцю, ми все встигнемо на вихідних: завтра влаштуємо пікнік на дачі, а післязавтра купимо черепах, — Олена підійшла до доньки та лагідно пригорнула її.

Це було літо 1996 року. Олена обіймала високу посаду у великій компанії та понад усе в житті любила свою єдину доньку Іринку, яку виховувала самотужки. Їхні взаємини були теплими та дружніми, а з погляду деяких сусідок-прихильниць старої моделі виховання — надмірно демократичними.

Олена з Іринкою захоплювалися подорожами та завжди мандрували разом. Ось і того літа дівчата вже встигли насолодитися відпусткою на Середземному морі.

Після відпочинку в Іспанії Іринці не дуже хотілося їхати на дачу. Натомість зустрічі зі своєю подругою Лесею вона чекала з нетерпінням, адже придбала для неї сувенір — витончену ляльку у вбранні танцівниці фламенко.

Іринка і Леся були подругами з першого класу. Вони сиділи за однією партою, ніколи не сварилися та завжди мали теми для розмов. У них були однакові смаки щодо ігор, проте різні стосовно хлопчиків. Кожного дня після школи Лесина бабуся, пані Ніна, зустрічала дівчат і йшла з ними на прогулянку в парк. Потім подруги робили домашнє завдання вдома у пані Ніни і грались аж до повернення з роботи Лесиних батьків та Іринчиної мами.

Та на превеликий жаль для подруг, після завершення третього класу Леся з батьками переїхала в інший район міста та змінила школу. Тепер вони могли бачитися лише у вихідні дні, коли Лесю привозили до бабусі, яка жила неподалік від Іринки.

Ось і цього разу Іринка очікувала на суботній приїзд своєї подруги.

— Мамусю, завтра Леся приїжджає, а я так хочу поділитися з нею враженнями про подорож, показати фото та подарувати ляльку, — примхливо пробурчала Іринка.

— То запроси поїхати з нами на дачу, я домовлюсь з її батьками, що ввечері привезу Лесю до бабусі. Тоді завтра всі разом вирушаємо на дачу, а післязавтра оберемо тобі черепах. Добре, кицюню? — усміхнена Олена подивилась на доньку і взялася допомагати їй розчісувати волосся.

— Оце класна ідея! Зателефоную Лесі та нагадаю взяти купальник, пірнатимемо в річку з дерева, — стрибала від радості Іринка.

Наступного дня дівчатка вже пошепки пліткували про хлопців і насолоджувалися краєвидами хвойного лісу, що височів по обидва боки дороги, якою Олена не надто швидко везла всіх до заміського будиночка.

Приїхавши на дачу, подруги насолоджувалися ароматом величезних піонів та безтурботно бігали зеленою травичкою.

Залишивши м'ясо маринуватись, Олена вийшла на подвір’я до дівчаток.

— Може, сходимо поплаваємо в річці? — жваво запропонувала вона.

Маленьких дачниць не потрібно було довго вмовляти — вони мерщій побігли переодягатися. Леся пішла одягати купальник у невеличку кімнату. На підлозі в кутку вона помітила чималий пакунок, що нагадував складений гумовий човен, схожий на той, що був у її дідуся.

— Пані Олено, а у вас, виявляється, теж є човен. Я вмію веслувати. Можна, будь ласка, ми з Іринкою покатаємося річкою? — захоплено запитала дівчинка.

— Добре, що ти нагадала про човен, Лесю. Я вже й забула, як кілька місяців тому купила його. Знаю, що ви обидві добре плаваєте, та все ж боюсь відпускати кататися самих. Складу вам компанію, — приязно відповіла Олена.

— Ура! Кататимемося на човні всі разом! — подружки були в захваті.

Розкласти та накачати повітрям новий плавальний засіб вдалося не відразу. Коли він був уже готовий до виходу на воду, Леся, як найвища серед присутніх, взяла його на спину та понесла до річки. Іринці, котра йшла слідом за подругою, стало дуже смішно від того, що та стала нагадувати човен, котрий чимчикує ніжками.

— Що це за ніндзя-черепаха крокує попереду мене? — сміючись, пожартувала Іринка.

Веслували річкою всі по черзі. Іринчина мама та Леся добре вправлялися з веслами, та й Іринка швидко навчилася.

У чистій спокійній водоймі Стугни віддзеркалювалися високі хвойні дерева. Дівчатка одразу ж звернули увагу на яскраво-жовті лілії та рожеві лотоси, що росли неподалік від берега та швиденько повеслували роздивлятися їх зблизька. Потім компанія помандрувала уздовж берега під акомпанемент жаб і річкових чайок.

— Оце так! Ви бачили цей палац з баштами? — Леся із задоволенням роздивлялася новобудови вздовж узбережжя.

— Так, нічогенькі вілли, — продовжувала веслувати Олена.

— Дивіться, на краю іншого берега чи то кіт, чи то маленький песик сидить. Господаря не видно, тварина зовсім сама. Веслуймо туди скоріше! — захвилювалась Іринка.

— Так, цуценя саме-самісіньке сидить і дивиться на воду. Можливо, його там покинули. Ану, дівчата, дайте мені весла, так буде швидше, — Олена чимдуж повеслувала до протилежного берега, де була лише трава і високі хвойні дерева.

Майже діставшись місця, компанія на човні помітила жінку, яка прийшла випасати корову.