2. Кожен день був боротьбою

Кожен день, проведений у стосунках, перетворювався на боротьбу. Я намагалася пробитися крізь чоловічі беземоційні стіни, хотіла зігріти своїм теплом, але натомість замерзала сама.

Кажуть, не варто допомагати потопельнику, який сам стрибнув у вир із головою — він залюбки втопить і тебе. Не можна врятувати того, хто не хоче допомоги та не готовий змінити свій шлях. Бажен не хотів вибратися зі свого виру, він просто хотів, щоб хтось був поруч, поки тоне сам.

Його байдужість разом з холодним поглядом ставали повсякденністю, яка отруйним корінням проростала моїм тілом. Присутність Бажена відчувалася фізичним болем, який не можна було приглушити навіть найсильнішим знеболювальним. Мені було погано. Дуже.

Я опинилася у пастці, створеній його амбіціями та власною слабкістю. Думки про розставання довго крутилися у голові. Навіть йшла декілька разів, але все одно поверталася та продовжувала сподіватися, що зможу якось змінити ситуацію, змінити Бажена. Зрештою змінювалося лише одне — я сама.

Одного ранку прокинулася від шарудіння. Хлопець стояв у кутку кімнати, засовуючи щось у рюкзак. Дії здавалися такими буденними.

— Що ти робиш? — з цікавістю запитала.

— Йду на тренування, як завжди, — відповів, показово збираючи спортивну форму.

— Але... ти ж обіцяв провести цей вихідний зі мною. Я думала, ми кудись сходимо разом, — сумно нагадала.

— Давай не сьогодні, а? Мене вже зачекалися, — нервово видихнув та з гуркотом зачинив вхідні двері.

Цього ж холодного вечора, коли напруга між нами досягла свого апогею, Бажен підійшов до мене зі втомленим і незадоволеним виразом обличчя. Ми стояли один навпроти одного у темній кімнаті, де єдиним джерелом світла була настільна лампа, що відкидала тьмяне жовте світло на стіни.

— Ти рилася у моїх листуваннях? — запитав із шаленим поглядом. 

Ні. Я сиділа у вітальні, коли помітила на відкритому ноутбуці нове повідомлення. Очі зачепилися за екран, мимоволі читаючи: "Баженчик, я тебе вже зачекалася. Давай швидше, як-не-як в капронових колготках, ще щось застуджу". Не в змозі стримати емоції, написала їй коротке, але чітке повідомлення: "Вибачте, але він зайнятий. У нього є стосунки зі мною".

— Я тебе не впізнаю. Зовсім інша… — його голос був наповнений холодом, а кожне слово обпалювало своєю байдужістю. 

Цілковита маячня! Усередині закипав гнів. Невже не помічає, що саме він спричинив ці зміни?

Можливо, випадково залишив відкритим ноутбук, а можливо, й навмисне, щоб я побачила та влаштувала сварку. У голові не вкладалася ця поведінка. Чому просто не зміг нормально поговорити, пояснити, що більше не бачить сенсу продовжувати зі мною стосунки? Навіщо все це?

Кинула роздратований погляд.

— А хто мене зробив такою? Хто?! — голос зірвався на крик. Не могла більше стримувати емоції — вони просто розривали зсередини.

— Істеричка, — Бажен вважав, що звинувачення невиправдані. Не хотів визнаватися навіть самому собі — втратив те, що було дорого.

— Людям, яким завжди мало, речі з боку здаються яскравішими, чи не правда? — запитала, дивлячись прямо йому в очі.

— Закрий рот, не хочу навіть чути, — гнівно зітхнув і провів рукою по своєму волоссю. — Я тебе ненавиджу більше, ніж люблю.