Чічьо

Літній сонячний день обіцяв бути приємним і вабив різноманіттям пригод. Валя потягнулася і з радісною посмішкою вийшла у двір. Ворота були відкриті, а за воротами стояв «Москвич – 408». Це означало, що тато зібрався кудись їхати. Він вже сидів за кермом. З глибини двору йшла мама одягнена явно не в домашній халат.

- О, а де це ви зібралися? – здивовано запитала Валя

- Доню, нам треба до дяді Колі поїхати. А ти залишаєшся вдома. В обід погодуй нашого Васю. І не ображай його. Гляди, не забудь. Добре було б якби ти ще й прибрала в нього.

- Я його боюсь! Він мене не слухається!

- Та що ти говориш? Він дуже лагідний кабанчик. Ну все, ми поїхали. Джека і Мурчика теж погодуєш. – мама повернулася до Валі спиною і пішла до машини.

Дверцята машини закрилися і «Москвич» деренькочучи й випльовуючи вихлопні гази рушив в гості до дяді Колі. Дев’ятилітня Валя залишилася вдома за господиню. Хоча краще вона була б сама. А так на неї залишили кота Мурчика, собаку Джека і що найнеприємніше – кабана Ваську. Це ім’я ну ніяк не підходило здоровенному борову. Краще б його назвали Слоном, чи Купою лайна. Бо в нього треба було весь час прибирати те лайно. Це в основному робив старший брат. Але іноді, коли брата не було вдома, прибирала Валя. Та сьогодні дівчинка не збиралася колупатися в гної.

Вона пішла в кухню насипала собі смажену картоплю зі сковорідки, підтягла ближче до себе салат з редиски, налила холодного чаю і почала снідати. Джек спав собі в будці, Мурчика взагалі не було видно, тож Валя поївши пішла в садок, зручно вмостилася на лавці й почала читати книгу «Баранкін, будь людиною». Треба пояснити, що дівчинка, коли починала читати, то забувала геть про все. Вона з головою занурювалася в історію і ніщо крім гучного крику не могло витягти її звідти. Гучний крик пролунав з боку сараю. Валя спрожогу зіскочила з лавки, побігла до кухні, швидко схопила баддю зі звареними овочевими очистками й потягла її до сараю. Там в дерев’яному ящику зберігалася дерть. Валя руками насипала дерті в баддю, розмішала кописткою і підійшла до загорожі, за якою вищав не своїм голосом Васька.

- Замовкни, чого ти волаєш? Зараз насиплю тобі їсти. Ти й так товстелезний. Ти ж тільки дві годинки не поїв. – розмовляючи з кабаном Валя намагалася підняти над загорожею баддю.

Їй це вдалося, але боров став на задні ноги, уперся передніми в загорожу і писком намагався добратися до бадді, з якої вже почала висипатися кабаняча їжа. Тож половина тієї дерті з лушпинням картоплі, буряка, моркви опинилася на морді Васьки, четвертина висипалася на підлогу і змішалася з кізяком, і тільки маленька частина всього приготованого корму попала в корито. Кабан почав швидко хапати залишки їжі з корита, а через хвилину вже знову стояв передніми ногами на загорожі й верещав, як різаний. Потім він став на підлогу і почав писком штовхати двері. Тільки Валя хотіла вийти із сараю, як раптом загорожа відкрилася і звідти на дівчину витріщився здивованими очима Васька. В перші секунди він сам не зрозумів що сталося. Обережно переступив кордон між в’язницею і свободою, і стрімголов вибіг надвір. Валя з хвилину розгублено дивилася на це неподобство. В її голові вже почали прокручуватися сценарії покарань, які батьки застосують до неї. А коли дівчинка згадала, що навіть не закрила ворота, то вихором побігла за кабаном.

Васька насолоджувався свободою. Він стояв під молоденькою яблунькою і з неприхованим почуттям блаженства писком рив яму. Чи то йому здавалося, що там приховали трюфелі, чи запах яблуньки нагадував запах жолудів, але він рив з таким захватом, що Валі стало трішки соромно заганять Ваську у його темницю. Але в неї не було вибору. Або вона, або Васька. Тож схопивши лозину, дівчинка крикнула

- Чічьо! – саме так кричала на кабана мама, коли він не слухався.

При цьому Валя намагалася ляснути кабана лозиною.

Та він виявився розумнішим, ніж Валя про нього думала. Васька відскочив вбік і загрозливо з-під лоба подивився на дівчинку. Потім він продовжив підривати яблуньку, яка вже й так похилилася набік при цьому одним оком стежачи за Валею.

- Чічьо! – знову викрикнула Валя.

Вона хотіла, щоб цей окрик був як у мами грізним і вимогливим. Але вийшло зовсім не так, як хотілося. Голосок дівчинки був тоненьким і писклявим, і скоріше міг насмішити, а не злякати. Валі здалося, що Васькин рот і справді скривився в презирливій посмішці, виставивши з однієї сторони ікло.

- То ти ще й насміхаєшся? – сердито запитала Валя – Зараз отримаєш в мене!

Валя стрімко підбігла до Васьки й знову замахнулася лозиною. Але такий неповороткий боров з пузом до землі виявився спритнішим за худеньку дівчинку. Він жваво відскочив від яблуньки й побіг в напрямку воріт, які досі Валя не закрила. Здавалося в цього кабанчика виросли крила, і він ось-ось злетить над землею.

- Стій! – закричала Валя з жахом дивлячись, як цей стокілограмовий опецьок вискочив на вулицю і помчав в невідомому напрямку.

Валя пробігала стометрівку на фізкультурі найперша. Але швидкість, з якою вона гналася за Ваською перевершила всі рекорди, що коли-небудь ставили у світі. Це дало свої результати. Дівчинка наздогнала кабана. Наздогнала завдяки тому, що він зупинився біля паркана тітки Раї й знову почав рити тепер вже тітчині великі ромашки, якими та дуже гордилася. Валя підходила до нього дуже обережно. Підійшовши ззаду, вона ухопила Ваську за хвоста. Васька перестав рити, завмер, зробив «Пш-ш-ш», обдавши Валю неприємним запахом, і побіг далі. З несподіванки від його «Пш-ш-ш» Валя відпустила хвоста. Відбігши метрів п’ять від Валі кабан повернувся до дівчинки мордою і глузливо хрюкнув, мовляв, ну що, з’їла? Валя весь час тримала в руках лозину і не стерпівши такого нахабства знову закричала

- Чічьо! – розмахуючи при цьому лозиною і намагаючись цвьохнути Ваську.

Він не ворушився, а тільки дивився на дівчинку зі здивуванням, наче говорив: