Частина ІХ. Суд мертвих над живими, бо навпаки вже було надто банально

Суд почався з того, що мертві відмовилися сидіти в секторі для мертвих.

Рея вважала це хорошим початком.

Організатори Ради Коренів підготували для повернених окремий напівкруглий майданчик, позначений старою поховальною міткою.

Мітка приблизно означала:

ті, хто вже завершив шлях.

Кайр прочитав.

Подивився на себе.

Потім на майданчик.

Потім знову на себе.

— Ні.

Старший розпорядник Ради завмер.

— Що?

— Я туди не сяду.

— Це почесне місце.

— Для мертвих.

— Так.

— Я стою.

— Так.

— Дихаю.

— Так.

— Учора їв.

— Так.

Кайр подумав.

— Забагато.

Рея кашлянула, приховуючи сміх.

Старший спробував пояснити:

— Позначення не означає, що ви зараз мертві. Воно означає ваш особливий статус.

Кайр:

— Тоді напишіть «особливий статус».

— У нашій мові немає такої короткої мітки.

— Винайдіть.

Рея:

— Вони останні два тижні винайшли близько половини конституційного права планети. Ще одна мітка їх не вб’є.

Кайр:

— А якщо вб’є, тепер знаємо, що робити.

Цього разу засміялися навіть кілька старших.

Старший розпорядник — ні.

Він уже розумів, що суд триватиме довго.

Кайр сів поруч із живими.

За ним Тейра.

Сев.

Дарен.

Ще два десятки повернених.

І кілька тих, хто не мав тіла взагалі, але погодився брати участь через живі кореневі вузли.

Один із таких вузлів встановили прямо навпроти старших.

Рея визнала це символічно прекрасним.

Живі правителі дивитимуться в коріння.

Коріння відповідатиме голосами тих, кого вони вважали історією.

Можливо, політика нарешті знайшла природного хижака.

Причиною суду стала не людська вимога.

Не нова дипломатична делегація.

Не військова криза.

І навіть не Віддзеркалення.

Причиною став сам Карат-9.

Після відкриття мільйонів поховальних поясів мертві почали чути одне одного значно краще.

А разом із голосами прийшли питання.

Спочатку прості.

Хто вирішив, що я маю повернутися?

Хто дозволив використати мою пам’ять?

Чому мій клан двадцять поколінь розповідав мою смерть неправильно?

Чому моє ім’я написане на військовій мітці, якщо я не була військовою?

Потім складніші.

Чому Карат-9 не відпускав мене, коли я хотів піти?

Хто вирішив, що колективна пам’ять важливіша за особисту волю?

Чи має живий право пробачити злочин, який зробили не з ним, а зі мною?

І нарешті з’явилося питання, після якого навіть Рада Коренів перестала вдавати, що ситуацію можна вирішити ще одним протоколом.

Хто судитиме живих?

Рея прочитала.

Сказала:

— Нарешті.

Провідниця подивилася.

ти рада?

— Ні.

Пауза.

— Але справедливо.

Лада:

— Ти вже знаєш, кого вони викличуть?

— Усіх.

Виявилося, Рея недооцінила мертвих.

Вони викликали ще й планету.

Судова ніша була найбільшою з усіх, що Рея бачила на Карат-9.

Стіни складалися з переплетених коренів.

Стеля була відкрита до неба.

У центрі лежала величезна жива плита пам’яті, де можна було відтворювати спогади безпосередньо з серцевинного припливу.

Навколо розмістилися клани.

Люди.

Повернені.

Представники глибоких територій.

Гірський клан.

Океанічний.

Маарха сиділа в першому ряду й уже встигла повідомити Сайрі, що та виглядає втомленою.

Сайра відповіла:

— Я три ночі не спала.

Маарха:

— Це не причина погано виглядати.

Рея тихо сказала Ладі:

— Я її обожнюю.

Провідниця одразу:

чула.

— Політично.

Лада:

— Звичайно.

Маарха повернулася.

— Я теж чую.

Рея:

— Прекрасно.

Суд ще не почався, а її вже контролювали дві партнерки, одна стара хижачка і, ймовірно, вся планета.

Особиста свобода розвивалася чудово.

Головувала не Рада.

Мертві відмовилися.

Вони обрали трьох.

Кайра — як одного з перших повернених.

Еннару — як ту, хто належала і минулому, і теперішньому.

І Міру Мальт — позатілесну особистість, яка не захотіла воскресати.

Її присутність ішла через великий кореневий вузол.

Торен сидів серед людей.

Блідий.

Але спокійний.

Його донька вже одного разу сказала йому «ні».

Тепер говорила з цілою планетою.

Рея подумала, що виховання дітей справді не закінчується ніколи.

Навіть смерть, як виявилося, не гарантує батькам останнього слова.

Кайр відкрив суд.

Без урочистої промови.

— Ми мертві.

Пауза.

— Частково.

Ще пауза.

— Деякі з нас уже ні.

Він подивився на старших.

— Деякі ніколи не хочуть бути знову живими.

— Деякі хочуть піти зовсім.

— Деякі повернулися.

— Деякі ще думають.

Його голос був простим.

Без пафосу.

— Усі ці рішення століттями ухвалювали живі.

Він торкнувся власних грудей.

— Тепер ухвалюватимемо ми.

У Раді було тихо.

Кайр:

— Але спершу хочемо знати, що саме ви встигли зробити від нашого імені.

Рея прошепотіла:

— О.

Лада:

— Що?

— Живим кінець.

Першими судили старі клани.

Не конкретних людей.

Системи.

Традиції.

Поховальні закони.

Військові резерви.

Спадкову передачу пам’яті.

Право роду на спогади померлого.