Частина VІ. Три живі тіла, одна дуже стара традиція і критична нестача особистого простору

Провідниця вперше назвала Рею чужим ім’ям о четвертій ранку.

Рея прокинулася від того, що сильні пальці стискали її зап’ястя.

Не боляче.

Але точно.

Так, ніби хтось перевіряв пульс.

Або переконувався, що вона справді тут.

У житловій ніші було темно. По стінах повільно текли синюваті лінії живого світіння, достатні, щоб бачити силуети.

Лада спала з іншого боку.

Провідниця лежала між ними.

Останнім часом ця конфігурація виникала все частіше й уже майже не потребувала обговорення.

Рея називала це «просторовою капітуляцією».

Лада — «ефективним використанням температурного ресурсу».

Провідниця ніяк не називала.

Просто щоночі опинялася посередині.

Іноді Рея підозрювала, що місцеві давно винайшли значно чеснішу версію романтичних стосунків: не вигадувати складних визначень, а просто лягти між двома людьми й подивитися, хто наважиться сперечатися.

Сьогодні сперечатися не хотілося.

Бо провідниця не спала.

Її очі були відкриті.

Зіниці розширені.

Шкірою йшли старі запахові мітки, яких Рея раніше не бачила.

— Що сталося?

Провідниця дивилася на неї.

Не відповідала.

— Ей.

Рея підняла другу руку.

Торкнулася її щоки.

Провідниця здригнулася.

І прошепотіла слово.

Не сучасною мовою.

Рея не зрозуміла.

Але через Союз Коренів відчула значення.

Саана.

Ім’я.

Чиєсь.

Не її.

Рея завмерла.

— Ні.

Провідниця дивилася.

У погляді було впізнання.

Ніжність.

Страх.

І така туга, що Рея на секунду втратила дихання.

— Я не Саана.

Лада прокинулася миттєво.

— Що?

Провідниця різко повернула голову.

Побачила Ладу.

І знову змінилася.

Тепер у її погляді виникло інше впізнання.

Інший біль.

Ще одне старе слово:

Ірра.

Лада сіла.

— Це не моє ім’я.

Провідниця піднялася на ліктях.

Її дихання стало швидшим.

Запахові мітки проходили по грудях і шиї хвилями.

Старі.

Надто старі.

Рея відчула крізь Союз уривки.

Гори.

Вогонь.

Жінка з білими смугами на руках.

Інша — з темною міткою біля ока.

Кров.

Сміх.

Дотики.

Прощання.

А потім смерть.

Багато смерті.

— Ладо.

— Відчуваю.

Лада простягнула руку.

Провідниця відсахнулася.

І загарчала.

Не так, як гарчала на Сайру.

Не попередженням.

Це був страх.

Лада зупинилася.

— Добре.

М’яко.

— Не торкаюся.

Рея не відпустила її зап’ястя.

Провідниця вже тримала її.

Це було інше.

— Подивись на мене.

Провідниця дивилася.

Але Рея не була впевнена, що бачить саме її.

— Моє ім’я?

Мовчання.

— Скажи.

Провідниця прошепотіла:

— Саана.

— Ні.

Її пальці стиснулися.

— Рея.

Провідниця здригнулася.

— Рея.

Ще раз.

— Рея.

Лада наблизилася на сантиметр.

— А я?

Провідниця повернулася.

Довго дивилася.

— Ірра.

Лада зблідла.

— Ні.

Пауза.

— Лада.

Провідниця заплющила очі.

Рея відчула, як крізь їхній зв’язок проходить паніка.

Тепер уже її власна.

Не чужа.

Провідниця прошепотіла:

— Лада.

Рея:

— Так.

Вона поклала долоню їй на груди.

Серце билося швидко.

— А ти?

Провідниця відкрила очі.

І не відповіла.

Оце було найгірше.

Через двадцять хвилин Лада вже сканувала її нервову систему.

Провідниця сиділа на краю медичної платформи, загорнута в тонке органічне покриття.

Рея стояла між її колінами.

Не через романтику.

Принаймні так вона пояснювала сама собі.

Просто кожного разу, коли відходила далі ніж на два кроки, пульс провідниці пришвидшувався.

Лада це помітила.

— Не рухайся.

— Я не рухаюся.

— Я сказала їй.

Рея:

— Вона теж не рухається.

— Ви обидві неймовірно корисні.

Рея повернула голову.

— Ти дратівлива.

— Четверта ранку.

— Справедливо.

Провідниця торкнулася Реїної талії.

Слабко.

Перевіряючи.

Рея накрила її пальці своїми.

Через Союз прийшло:

Рея.

— Так.

Ще імпульс.

тут.

— Так.

Лада дивилася на них.

— Це добре.

— Що саме?

— Вона стабілізується, коли фіксує теперішні зв’язки.

Рея:

— Тобто я медичне обладнання.

— Дуже дороге.

— Нарешті хтось правильно мене оцінив.

Провідниця передала слабке тепло.

Лада:

— Навіть зараз фліртуєте.

Рея:

— Вона щойно забула власне ім’я.

— Але твою талію пам’ятає чудово.

Рея повільно подивилася вниз.

Рука провідниці справді лежала дуже впевнено.

— Біологічні рефлекси.

Лада:

— Звичайно.

Провідниця передала:

подобається.

Рея:

— Ти бачиш? Уже одужує.

Лада всміхнулася.

Але лише на секунду.

Потім знову стала серйозною.

— У мене проблема.

— Яка саме цього разу?

— Я бачу дві стабільні мережі пам’яті.

Рея:

— Дві особистості?

— Не зовсім.

Провідниця підняла голову.

Лада розгорнула проєкцію.

— Ось її власні патерни.

Світлася одна структура.

— А ось друга.

Рея дивилася.

— Еннара.

Лада кивнула.

Еннару розбудили ще до світанку.

Стара провідниця прийшла без скарг.