Частина V. Похоронний вузол — не камера зберігання, хоча люди вже принесли документи

Люди прилетіли по своїх мертвих із сімдесятьма трьома сторінками документів.

Рея вважала це майже зворушливим.

Не самі документи.

Віра в те, що смерть можна перемогти правильно оформленою заявою.

Делегацію Міжзоряного бюро репатріації загиблих Карат-9 дозволив висадити тільки після чотирьох днів переговорів, трьох сканувань, двох спроб юристів пояснити планеті поняття державної юрисдикції та одного дуже короткого повідомлення від самої планети, яке система переклала як:

не дратуйте.

Рея пропонувала залишити саме так.

Людські юристи вимагали «точнішого семантичного трактування».

Після цього коріння під переговорною платформою підняло їхній стіл на пів метра.

Трактування визнали достатнім.

Тепер Рея стояла біля посадкового майданчика й дивилася, як із білого дипломатичного шатла виходять шестеро людей.

Першим ішов Едран Солвек — директор місії Бюро.

Той самий чоловік із гладким голосом, який кілька днів тому намагався пояснити Реї, що громадянство може переживати смерть.

За ним — дві юристки.

Потім медична експертка.

Представник родин.

І чоловік, який ніс три жорсткі кейси.

Рея подивилася на кейси.

— Там зброя?

Лада, що стояла поруч, перевірила сканування.

— Папери.

Рея повільно повернула голову.

— Три кейси?

— Сімдесят три сторінки основного пакета. Додатки окремо.

— Тобто зброя.

Провідниця стояла з іншого боку Лади.

Її тіло було спокійним.

Запах — ні.

Від неї йшла підозра.

Гостра.

Холодна.

Така, від якої навіть Сайра, що прибула як представниця Ради Коренів, трималася трохи далі.

Солвек підійшов.

— Дякую за дозвіл на висадку.

Рея:

— Не мені.

Він повернувся до провідниці.

— Тоді дякую представниці планети.

Провідниця видала коротку мітку.

Лада переклала:

— Вона не представниця планети.

Солвек:

— Перепрошую. Представниці клану.

Ще одна мітка.

— Тепер правильно.

Рея всміхнулася.

— Вітаю. Ви пережили вступну частину.

Солвек вирішив не відповідати.

Розумний чоловік.

Можливо, еволюція ще мала шанс.

Переговори відбувалися у новій нейтральній ніші Ради Коренів.

Людям дали стільці.

Місцеві сиділи на живих платформах.

Кайр вимагав звичайний стілець, бо після першого засідання вирішив, що це «символ особистісного статусу».

Рея підозрювала, що йому просто подобалося дратувати старших.

Тейра сіла поруч із ним.

Дарен — далі.

Марк стояв біля стіни.

Він ще не знав, як саме поводитися з людиною, яку залишив помирати і яка тепер сиділа за три метри від нього, їла місцеві горіхи та час від часу просила передати сіль.

Рея вважала це хорошим знаком.

Якщо після смерті людина спершу вимагала сіль, а вже потім моральної сатисфакції, у неї були правильні пріоритети.

Солвек відкрив кейс.

Поклав на стіл документи.

Провідниця подивилася на папір.

Потім на Рею.

Передала:

мертві всередині?

Рея мало не засміялася.

— Ні.

Лада переклала.

Провідниця:

тоді навіщо стільки?

Рея:

— Я це питаю все життя.

Солвек почув переклад.

Вдав, що не почув.

— Ми хотіли б почати з питання людських поховальних сигнатур.

Рея:

— Вони не поховальні сигнатури.

Солвек:

— Саме цей термін використовувала ваша наукова група.

Лада трохи підняла руку.

— Тимчасово.

— Який термін правильний?

Лада замовкла.

Кайр:

— Імена.

Усі подивилися.

Він сидів, відкинувшись на спинку стільця.

— Якщо знаєте ім’я — використовуйте ім’я.

Солвек:

— Ми маємо понад двісті потенційних…

— Людей.

Кайр говорив через автоматичний перекладач уже досить добре.

— Не сигнатур.

— Не матеріалу.

— Не зразків.

Солвек подивився на нього.

— Ви не людина.

Кайр:

— Я мертвий.

Пауза.

— Колишній.

Тейра уточнила:

— Спірно.

Кайр:

— Але значно ближче до теми, ніж ви.

Рея прикрила усмішку долонею.

Солвек видихнув.

— Добре. Людей.

Кайр кивнув.

— Уже краще.

Рея подумала, що воскресіння зробило з нього дуже непоганого бюрократичного хижака.

Головна вимога Бюро була проста.

Саме тому небезпечна.

Людська сторона хотіла, щоб Карат-9 активував усі підтверджені людські поховальні вузли.

Не обов’язково відразу вирощував тіла.

Спершу — «перевів збережені когнітивні структури в доступний стан для ідентифікації та оцінки».

Рея перечитала формулювання двічі.

— Ви хочете розбудити мертвих для співбесіди.

Солвек:

— Це грубе спрощення.

— Саме тому правильне.

Юристка відкрила документ.

— Ми говоримо про встановлення особистості.

Кайр:

— Я прокинувся без вашого встановлення.

— Ви місцевий.

— Тобто людським мертвим потрібна печатка?

Рея:

— Не давай їм ідей.

Юристка продовжила:

— Родини мають право знати, чи збереглися їхні близькі.

Торен Мальт, який цього разу особисто входив до делегації, сидів мовчки.

Його донька Міра була серед збережених.

Її вузол реагував на повідомлення.

Але тіло не формувалося.

Поки.

Рея бачила, як він стискає руки.

Для нього ця розмова не була правовою.

Це робило все значно складнішим.

Солвек:

— Ми не вимагаємо повернення всіх.

— Поки, — сказала Рея.

— Ми вимагаємо можливості встановити їхній стан.

Лада нахилилася вперед.