Частина ІІІ. Людство дізнається про воскресіння і негайно питає, кому належить технологія

Людству знадобилося три години й сорок сім хвилин, щоб перетворити воскресіння на питання власності.

Рея навіть засмутилася.

Вона ставила на дві години.

Перший офіційний запит прийшов від Міжзоряного бюро репатріації загиблих.

Другий — від Центральної медичної ради.

Третій — від Консорціуму біологічного продовження життя.

Четвертий — від комісії з міжвидової етики.

П’ятий — від великої страхової корпорації, яка дуже делікатно хотіла з’ясувати, чи є воскресіння підставою для перегляду раніше виплачених компенсацій родинам загиблих.

Саме на п’ятому повідомленні Рея зрозуміла, що цивілізація остаточно готова до безсмертя.

— Що там? — запитала Лада.

Рея сиділа за живим столом контактної станції й дивилася на список нових повідомлень.

— Страховики.

— Уже?

— Людина може перемогти смерть, але не дрібний шрифт договору.

Лада відірвалася від проєкції поховальної мережі.

— Що вони хочуть?

— Встановити, чи повернений вважається тим самим суб’єктом страхування.

Марк, який стояв біля дальнього консоля, озирнувся.

— Це справді важливо.

Рея повільно подивилася на нього.

— Скажи ще раз.

— Якщо людина юридично та сама, тоді можуть виникнути зобов’язання…

— Марку.

— Я просто пояснюю.

— Ти стоїш на живій планеті, яка почала вирощувати нові тіла для мертвих, а твоє перше питання — чи треба повернути страховій компанії гроші?

— Не моє.

— Ти захищаєш логіку.

Марк задумався.

— Це стара професійна травма.

— Не все можна списувати на військову службу.

— Мені зручно.

Провідниця сиділа поруч із Ладою, переглядаючи сигнали Союзу Коренів. Вона не розуміла людських страхових систем, і Лада витратила майже десять хвилин, намагаючись пояснити сам принцип.

Провідниця слухала.

Потім сказала коротку фразу.

Лада засміялася.

Рея підняла голову.

— Що?

— Вона питає, навіщо родина повинна платити, якщо людина померла.

— Не повинна.

— А навіщо компанія платить родині?

— Бо людина померла.

Провідниця зробила ще одну мітку.

Лада:

— Тоді чому компанія хоче гроші назад, якщо вона не змогла зробити людину живою?

Рея замовкла.

Марк теж.

Лада дивилася на них із задоволенням.

Рея нарешті сказала:

— Скажи їй, що вона надто швидко зрозуміла капіталізм і це небезпечно.

Лада переклала.

Провідниця передала:

дурна система.

— Не сперечаюся.

На екрані спалахнув шостий запит.

ФОНД ДУХОВНОГО ПЕРЕХОДУ ЛЮДСТВА.

Рея прочитала тему.

ТЕРМІНОВА ВИМОГА ПРИПИНИТИ НЕСАНКЦІОНОВАНЕ ПОВЕРНЕННЯ ЛЮДСЬКИХ ДУШ.

Вона потерла очі.

— А ось і релігія.

Марк:

— Чого хочуть?

— Зупинити повернення душ.

Лада:

— Ми не знаємо, чи повертаються душі.

— Саме тому вони впевнені.

Провідниця нахилилася до екрана.

Лада пояснила.

Та довго мовчала.

Потім запитала:

— Люди вважають, що мертві належать богам?

Рея:

— Деякі.

— А інші?

— Родині.

— Інші?

— Державі.

— Інші?

— Корпорації, якщо підписали правильний договір.

Провідниця дуже повільно перевела погляд на неї.

Рея знизала плечима.

— Ми складний вид.

Через Союз прийшло:

хворий.

— Це теж.

Проблема була не в повідомленнях.

Їх можна було ігнорувати.

Рея мала великий досвід ігнорування людських установ, особливо коли ті починали речення словами «відповідно до тимчасового протоколу».

Проблема була в тому, що людство вже знало.

Супутники зафіксували біологічну активність старих зон поховань.

Потім хтось перехопив частину медичних телеметричних даних із контактної станції.

Потім з’явився витік.

Не весь.

Досить.

Короткий фрагмент запису, де Кайр сидів у медичній ніші й запитував Ладу, чи його новий мозок справді новий.

За дві години запис облетів людські мережі.

За три — з’явилися перші теорії.

За чотири — перша секта.

За п’ять — перший інвестиційний фонд із назвою SECOND LIFE FRONTIER.

За шість — сім компаній заявили, що роками працювали над «схожими технологічними принципами», хоча жодна з них не могла відновити навіть відрізаний палець без трьох ліцензій і дорогого медичного страхування.

Рея сиділа перед стрічкою повідомлень і відчувала, як усередині народжується дуже чиста форма ненависті.

Кайр зайшов до кімнати.

У руках тримав тарілку з місцевими плодами.

— Чому ти дивишся так, ніби хочеш вкусити екран?

— Бо екран не може втекти.

Він поставив тарілку.

— Це через нас?

— Через людей.

— Тоді звично.

Рея подивилася на нього.

— Ти дуже швидко став місцевим.

Кайр сів.

— Я був місцевим до смерті.

— Справедливо.

Він глянув на проєкцію.

На екрані йшло обговорення.

Людський ведучий із надзвичайно серйозним обличчям запитував експертку з біоетики, чи має держава право вимагати повернення загиблих громадян.

Кайр слухав переклад.

— Вимагати в кого?

— У Карат-9.

— Чому?

— Тому що вони померли громадянами держави.

Кайр повільно пережував шматок плоду.

— Я помер членом клану.

— Так.

— Клан може вимагати мене назад?

Рея замовкла.

Кайр усміхнувся без веселощів.

— Ти ж сама сказала, що ні.

— Так.

— Тоді чому люди думають, що можуть?

Рея:

— Бо ми дуже добре вміємо вважати принципи універсальними, поки вони не заважають нашим інтересам.