Частина І. Перший мертвий повернувся, і в Раді Коренів одразу виникло процедурне питання

Першою проблемою після воскресіння виявилася не смерть.

І навіть не життя.

Першою проблемою виявився стілець.

Рада Коренів зібралася через три години після того, як молодий представник клану, загиблий під час дипломатичної провокації Лісандри Вейл, відкрив очі в новому тілі, виблював залишки біологічної рідини на чоботи Марка й поставив питання, на яке ніхто так і не зміг нормально відповісти:

«Ми перемогли?»

Тепер він сидів біля входу до центрального залу Ради, загорнутий у тепле волокнисте покриття, і дивився на всіх із дедалі більшим підозрінням.

Його звали Кайр.

Рея дізналася це приблизно годину тому й одразу відчула себе трохи винною за те, що кілька років знала його лише як «молодого представника клану, загиблого під час дипломатичної провокації».

У людських звітах такі формулювання були зручними.

Вони дозволяли перетворювати людей та інших розумних істот на функції події.

Один загиблий.

Троє постраждалих.

П’ять одиниць втрат.

Двадцять сім евакуйованих.

Цивілізація любила числа, бо числа не мали матерів, друзів, поганого характеру й улюбленої їжі.

Кайр усе це мав.

І тепер ще мав друге тіло.

Тому Рада Коренів мусила вирішити, чи має він право сидіти серед живих.

Буквально.

— Він належить до клану, — сказала одна зі старших. — Отже, його місце з представниками клану.

— Він помер, — заперечив представник океанічних поселень.

— І?

— Мертві не входять до Ради.

Рея потерла перенісся.

Вона не спала майже добу.

Поруч Лада переглядала дані сканування Кайра, раз у раз торкаючись пальцем проєкції його нервової системи. Провідниця стояла за її плечем, настільки близько, що пасмо Ладиного волосся час від часу торкалося її грудей.

Рея помітила.

Лада відчула, що Рея помітила.

Провідниця відчула, що обидві відчули.

Союз Коренів остаточно перетворив особистий простір на археологічну концепцію.

Через їхній зв’язок прокотилася коротка тепла хвиля.

Рея подумки передала:

не зараз.

Лада відповіла відчуттям, яке дуже приблизно перекладалося як:

ти перша почала дивитися.

Провідниця додала:

обидві тихо.

Рея зітхнула.

Перед нею шість великих кланів сперечалися про правовий статус людини, яка технічно вже встигла померти, а її найбільшою поточною проблемою все одно лишалося те, що дві жінки й одна хижа провідниця могли обговорювати її погляд без слів.

Всесвіт розставляв пріоритети з особливою жорстокістю.

— Можливо, — сказала Рея вголос, — ми почнемо з простішого питання.

Усі повернулися до неї.

— Якого?

Рея вказала на Кайра.

— Він живий?

Мовчання тривало приблизно три секунди.

Потім заговорили всі.

Одночасно.

Рея заплющила очі.

— Звісно.

Кайр слухав суперечку мовчки.

Це було погано.

За словами провідниці, до смерті він мовчазним не був.

Лада підтвердила після короткої розмови з кількома місцевими, які знали його раніше: молодий мисливець мав талант ставити незручні запитання, сперечатися зі старшими й постійно отримувати попередження за надмірну цікавість до територій, куди йому забороняли ходити.

Рея відразу відчула споріднену душу.

Щоправда, тепер Кайр майже не говорив.

Він дивився на власні руки.

Торкався шкіри.

Кілька разів притискав пальці до грудей, відчуваючи серцебиття.

Кожного разу його запах змінювався.

Страх.

Подив.

Недовіра.

І щось таке, чого Рея не могла розрізнити навіть через Союз.

Можливо, тому що Кайр сам не знав, як це назвати.

Як узагалі називається відчуття, коли ти пам’ятаєш, що помер?

Лада сіла біля нього.

Не надто близько.

Цього вона навчилася ще під час першого контакту з місцевими: співчуття не дає права скорочувати чужу дистанцію.

— Можна? — запитала вона, показуючи на сенсор.

Кайр кивнув.

Лада провела пристроєм уздовж його руки.

Світлова проєкція змінилася.

— Температура стабільна.

Рея стояла поруч.

— Це добре?

— Для живих — зазвичай.

— Наші стандарти останнім часом трохи застарівають.

Кайр подивився на неї.

— Ти завжди так говориш?

Лада переклала, хоча Рея вже майже зрозуміла сенс із мітки.

— На жаль, — відповіла Рея. — І смерть, схоже, не врятувала тебе від цього.

Кайр кілька секунд дивився.

Потім куточок його рота сіпнувся.

Провідниця, що стояла позаду, видала короткий звук.

Кайр повернувся до неї.

— Ти смієшся?

Вона відповіла запахом.

Кайр раптом усміхнувся ширше.

Перша справжня емоція.

Рея відчула, як провідницю накриває тепла хвиля настільки сильно, що частина просочилася в Союз.

Радість.

Біль.

Полегшення.

Провідниця пам’ятала його мертвим.

Тримала його тіло.

Стояла біля поховання.

Прийняла його смерть як частину власної провини за те, що дозволила дипломатам наблизитися.

А тепер він сидів перед нею й усміхався.

Рея торкнулася її пальців.

Ледь.

Провідниця не подивилася.

Просто переплела свої з Реїними.

Лада помітила.

Через зв’язок прийшло тепле задоволення.

Рея подумала:

ти працюй.

Лада:

я працюю.

Рея:

дуже професійно.

Лада не відповіла словами.

Відчуття було настільки відверто задоволеним, що Рея відвела погляд.

Провідниця теж відчула.

І явно вирішила зберегти інформацію на майбутнє.

Це було майже погрозою.

І чомусь дуже приємною.