Епілог

Кілька років потому

Вітрян вийшов з транзитного шатла, поставив рюкзак на автоплатформу доставлення вантажу та попрямував до старовинної кам’яно-скляної будівлі в оточенні високих смерек. Ця заповідна зона Землі нагадала Вітряну простори Мавки. Присутність людей видавали лише невеликий посадковий майданчик, стара дорога та кілька, замаскованих зеленню будинків. Але загалом навкруги панувала природа. Під блакитним небом з кількома білими хмаринками височіли вкриті лісами гори, повітря мало аромат листя й хвої, а головними звуками були шум вітру та спів птахів. Не дивно, що саме тут поселили Кімінелу з супроводом. Помітивши за столиком на терасі одного з будинків Мавку, Вітрян привітно махнув рукою та легко забіг сходами.

 Після феєричної втечі від ірмаків, дівчата та Юн Чан, якого виключити зі списку злочинців, полишилися на Землі. А от Вітряна нарешті прийняли до лав козаків-котиків. Трофей у вигляді корабля мацакоходів та особистого досвіду спілкування з цією расою виявилися непоганим вступним внеском. Вітрян пройшов необхідний вишкіл та нині збирався на своє перше завдання – супровід експедиції на Мавку. Але спочатку він мав зазирнути до своїх друзів, які досі вважалися міжгалактичною сенсацією. Ще б пак, дівчина, яка розуміє дерева, в супроводі антропоморфної рослини (так науковці класифікували Мавку) і модифіканта з плеяди Тигрів. Та навіть якби вони не привели за собою три бойових кораблі ірмаків, вони б стали сенсацією. Проте вони не лише привели, а й допомогли захопити один з них. Виявляється, Мурзік переконав Юн Чана відправити козакам-котикам повідомлення, яке містило детальні інструкції, щодо отримання такого трофея. Вітрян був шокований, дізнавшись, що козаки-котики давно розпізнали в його синтетику бойового ШІ. Розпізнали, але вирішили не чіпати, доки той вдає домашнього улюбленця з функціями навігатора! Як виявилося, Мурзік високо оцінив таку розумну толерантність та побудував на них свою стратегію, в тому числі й обіцянку Юн Чану очистити його персону від інформаційного тавра злочинця. Козаки-котики не підвели та у вигляді подяки за отримане, активували для Юн Чана протокол «позаштатного агента». Цей, погоджений всіма учасниками Галактичної спільноти протокол, надавав козакам-котикам право і можливість надати певній особі особливий статус та виключити з усіх систем всі попередні згадки про неї. Тобто, тепер навіть Плеяда Тигрів не мала права зазіхнути на свободу Юн Чана, не ризикуючи стосунками з козаками-котиками. А з головними захисниками людства ніхто не бажав сваритися.

Доки Мавка, як гостинна господиня, наливала Вітряну чай, чоловік окинув поглядом панораму, що відкривалася з відкритої тераси будинку. Кілька високих старих смерек, розкидистий дуб, а за ними мальовниче гірське озеро, берегом якого йшли Кімінела та Юн Чан. Світла літня сукня дівчини впадала в очі та красиво поєднувалася з темно-фіолетовим вбранням її супутника. Подув вітер й до Вітряна долинув сміх Кімінели та голос Юн Чана. Чоловік щось їй терпляче пояснював, але вже за мить махнув рукою й теж розсміявся.

Колишній злочинець мав незвично розслаблений вигляд і таким він Вітряну подобався значно більше. Хоч Вітрян досі не знав чи варто пробачати цьому спритному хлопаку своє отруєння та полишеного у арборес Мурзіка. Юн Чан запевняв, що більша частина плану втечі з планети дерев належала «вусатому бойовому ШІ-йокаю». Варто визнати, закрученість логічних конструкцій та побудована на математичних розрахунках успішність кількаступеневого плану, дійсно були цілком у стилі Мурзіка. От тільки Вітряну важко давалося прийняття того, що друг вирішив все сам, ще й видав йому роль напівмертвого аргументу та переважно пасивного пасажира! Навіть те, що все спрацювало, не допомагало змиритися. Вітрян шалено мріяв повернутися й особисто розказати тій вусатій морді, що не можна так робити! Принаймні без попередження.

 Юн Чан розказав, що Мурзік провів попередні розрахунки та дійшов висновків, що, якщо Вітрян та Юн Чан полишаться на планеті, то це призведе до нападу ірмаків на шахар з метою знищення небажаних людей космосу. Це стало для арборес аргументом якнайшвидше відправити інгензі з планети. А щоб їх старт не перетворився на феєрично-поховальну церемонію, Мурзік запропонував полишити планету під прикриттям супутників та комети, що саме пролітала в тому секторі. От тільки сам ШІ явно не встигав відновитися до потрібного часу, тож вирішив замінити себе… Мавкою.  Таким собі синтетиком від арборес. ШІ не мав достатньо часу, щоб адаптуватися під цей матеріал, а от Мавка, основою якої була людська свідомість, по суті вже була складником стеркфлексібіля, який формувався енергією арборес. Тому Мурзік запропонував деревам «влаштувати безтілесній пані пізнавальну відпустку», перемістивши її у сформоване зі стеркфлексібіля людиноподібне тіло. Навіть без присутності поряд рослинних форм життя, запасів енергії цього матеріалу мало вистачити на пристойну тривалість життя, а свідомість Мавки могла повноцінно функціонувати в такому тілі. А отже,  вона могла стати посланцем арборес і помічницею та захисницею Кімінели (арборес не бачили сенсу відмовляти від польоту дріаду, а Юн Чан просто не зміг). До того ж енергія арборес, випромінювання якої могла регулювати Мавка, мала на якийсь час ввести в оману ірмаків.

План з маскуванням спрацював, хоч і «прикрасив» СЕРП незапланованою рослинністю, а політ зайняв багато часу через кручену траєкторію. Але відправка повідомлення козакам-котикам, на якій наполягав Мурзік, звела нанівець все маскування та маневри. Ірмаки їх помітили й кинулися напереріз. Саме тоді Юн Чан виявив, що СЕРП не стрибає крізь простір, якщо за кермом не Вітрян. На щастя, атаки ірмаків розбудили Вітряна. Занадто вчасно, як для випадковості. Вітрян підозрював, що Мурзік і це якось вирахував.