Розділ 25

Вітрян

Яхандіпаті зупинився та склавши руки на грудях оглядав трійцю людей під стіною печери. І вираз його обличчя був дуже… нетиповим. Вітрян намагався зрозуміти, чому зазвичай ввічливий та стриманий керівник шахара нагадує розлюченого берсерка за крок від нападу, проте думки все більше плуталися. Тим часом Юн Чан вхопив Вітряна за передпліччя й рвучко підняв. Вітрян з відстороненим подивом усвідомив, що весь цей час потихеньку сповзав по стіні та вже майже сидів на підлозі.

— Для початку ми зібралися привести до тями хлопця, що ледь не угробився, намагаючись покращити ваш генофонд, — сказав Юн Чан, впевнено рушаючи вперед. Оскільки руку Вітряна він не відпустив, тому мимоволі довелося перебирати ногами. І це виявивило непросто, бо ноги чомусь слухалися гірше, ніж доісторичний механічний маніпулятор. Вітряну здалося, ще трохи й він почує натужний металевий скрегіт.

— Мені сказали, що інгензі був повний сил і бажання продовжити, коли по нього прийшла дріада, — крізь зуби процідив Яхандіпаті не рухаючись з місця.

— За всієї поваги, хтось явно помилився в оцінці стану цього героя, — відповів Юн Чан та порівнявшись з керівником шахару на мить відпустив Вітряна. Того хитнуло від втрати опори й він би впав, якби не підскочила Кімінела, яка спіймала його з іншого боку.

— А арборес не ставили завдання довести цього інгензі до повного виснаження, — промовила дівчина, похитнувшись від ваги чоловіка, що сперся на неї.

— Якби хтось полишив на святі двох інгензі, то навантаження б розподілилося більш рівномірно, — скривився, поглянувши на Кімінелу Яхандіпаті. Потім звернув свою увагу на Вітряна.

Під вимогливим поглядом керівника шахару Вітрян постарався вирівнятися та ввічливо посміхнутися. Це майже вийшло. А от спроба привітатися закінчилася нерозбірливим мугиканням (язик чомусь майже не слухався) та болем в губі. Видно, губа тріснула від тих старань. Яхандіпаті нахмурився й відвів погляд. Відступив на крок.

— Для Юн Чана була важливіша справа, — тріпнула плечем Кімінела, від чого Вітряна неприємно хитнуло, а голову знову пронизав спалах болю. Думки розлетілися, як пил від зльоту корабля, а до горла підкотила нудота. Наполегливе нагадування «ока» про необхідність відвідати медкамеру, стрімко набирало статусу заповітної мрії.  

—  Та невже? — сарказм в голосі Яхандіпаті пробився навіть крізь неприємний стан Вітряна. Вітрян глибоко вдихнув, намагаючись сконцентруватися на розмові, проте її сенс все більше вислизав, а навколишній світ почав нахабно розпливатися.

— Арборес  не заперечували.

— А люди? Шахар?! Нас ти спитала? Дріади ніколи не ставили свої забаганки вище потреб шахара! І вже точно не полишали планету. Ми не можемо ризикувати тобою!

— Але ж не можете і заборонити, якщо арборес дозволили? — тихо чи то спитав, чи то констатував Юн Чан.

— А ти взагалі мовчи! Ми прийняли тебе, як рівного! Ділили з тобою житло та їжу, попри твої дикунські звички, а ти… Ти  крадеш нашу дріаду! — обурено гримнув на нього Яхандіпаті.

— Якби я її крав, то вже б удобряв земельку під якимось кущиком, — спокійно відповів Юн Чан. — А от вам варто навчитися давати свободу своїм богиням.

— Свободу наразитися на небезпеку? Безліч невідомих їй небезпек!!!

— А має покірно сидіти у знайомій клітці? — уїдливо спитав Юн Чан.

— Досить! — голос Кімінели прозвучав несподівано дзвінко. Вітряну видалося, що той голос рознісся не лише печерою, а й луною по планеті. Навіть завивання вітру на мить стихло. — Досить, —  Вже тихіше повторила дівчина. — Арборес схвалили моє рішення і воно не обговорюється.

— Якщо ти така впевнена, то чому ж нікому нічого не сказала? Навіть з ріднею не попрощалася?

— Бо була зайнята. І взагалі, для рідні я дріада, з рішеннями якої не сперечаються. А чому ви його ставите під сумнів?

— Бо ти завжди зневажала правила, була занадто самовпевнена! Я думав ставши дріадою, ти порозумнішаєш, але навіть з усім досвідом арборес, ти чиниш якусь дурню! Я не знаю, як ти їх переконала, але впевнений, що без оцього, — чоловік сердито кивнув в бік Юн Чана, — точно не обійшлося. Але ти не можеш керуватися забаганками якогось космічного пройдисвіта!

— Якби ж то вона ними керувалася, — тихо пробурмотів Юн Чан, знову перехоплюючи Вітряна.

— Ти нам потрібна! — продовжував репетувати керівник шахару. Його голос, немов свердло, вгризався в голову Вітряну, — Тут потрібна! Людям, шахару. Заради чого ти хочеш ризикувати життям? Заради нього? Жоден чоловік не вартий дріади! А тим паче таке… такий….! — так і не підібравши слова, Яхандіпаті безнадійно махнув рукою, — Ти ж донька лісу! Що ти робитимеш у нескінченній мертвій порожнечі космосу? Без арборес, без захисту… — в голосі чоловіка раптом зазвучав відвертий розпач. — В цю ж їх космічну шкаралупу, ніхто з наших воїнів просто не влізе! А Орбітальний пост не зможе тебе захистити далі поясу астероїдів!

— То захистіть до, далі ми вже якось самі, — відповів Юн Чан.

— Якось самі? Це і все, що ти можеш сказати? Ти ж не можеш навіть пообіцяти, що вона полишиться живою!

Вітрян на мить зміг сфокусувати погляд і побачив, як Яхандіпаті вперся лютим поглядом в Юн Чана.